Т. Мінько, зареєстрований як член Георгіївської релігійної громади РПЦ у селі Санжарівка Гуляйпільського району Запорізького округу в 1924 р. тимчасово виконував обов'язки псаломщика.

Без включення до кліру на посаді дяка в Уманському окрузі в 1929 р. служила сімнадцятирічна Ярина Гуденокова [9.-Ф.5.-Оп.3.-Спр.1075.-Арк.42].

Серед псаломщиків зустрічалися не тільки звичайні віруючі селяни, а навіть представники владних структур, учителі, які за настановами партії взагалі мали проводити антирелігійну пропаганду. Наприклад, у 1923 р. секретар Ново-Іванівської сільської ради на Запоріжжі служив псаломщиком [16]. Один із завідуючих школою в Гайсині Д.В. Шпановський виконував обов'язки дяка [8.-Ф.П.30.-Оп.1.-Спр.30.-Арк. 15]

Поповнення посад псаломщиків представниками різних верств населення без спеціальної освіти відбувалося ще через такі причини. У результаті адміністративного, податкового тиску громади перебували у скрутному фінансовому становищі. Парафії практично не мали можливості поповнювати бюджет. Через відсутність грошей на утримання псаломщика, на його місце громада брала віруючого - одного із членів парафії. Зокрема 24 жовтня 1926 р. загальне зібрання мирян Богородично-Касперівської церкви на Херсонщині постановило: "посади псаломщика, у зв'язку з браком коштів у громади, не відкривати, а просити члена громади громадянина К.І. Просовецького бути читцем в церкві" [15.-Ф.Р.314.-Оп.1.-Спр.2.-Арк.19].

Для запрошення віруючих на посади церковнослужителів не існувало суттєвих перепон. По- перше, у 20-х рр. значно розширилася участь мирян у церковному житті. Релігійні громади УАПЦ, Синодальної церкви обирали священно- та церковнослужителів. Єпархіальні управління лише затверджували вибір віруючих. Окрім того, служба в церкві рядового віруючого якнайкраще втілювала в життя ідеали реформаційного церковного руху 20-х рр. про наближення церкви до мирян.

Практика заповнення вакансій псаломщиків світськими людьми без спеціальної освіти не була новою. На 1908 р. серед псаломщиків 55% становили особи, які мали початкову світську та домашню освіту. На Поділлі та Чернігівщині ледве третина псаломщиків мали професійну освіту. Бажаючі працювати на церковній ниві складали іспити з богословських предметів, тобто здобували професію екстерном [6.-С.43-44, 247]. Віруючі, вирішивши присвятити себе церковній справі, поповнювали стан духовенства. У 20-х рр. більша частина віруючих, яка виконувала обов'язки псаломщика, не переходила до стану духовенства та продовжувала перебувати у складі селянства, інтелігенції. Віруючі не хотіли реєструватися в органах влади як служителі церкви, оскільки це б значно ускладнило їхнє життя. Якщо селянин реєструвався як псаломщик, то його позбавляли виборчого права, обкладали непомірними податками та поширювали інші утиски.

У деяких парафіях за відсутністю псаломщика його обов'язки виконував диякон. Заміщення посади псаломщика дияконом практикувалося в громадах усіх церков [11.-Ф.Р.67.-Оп.1.-Спр.377.- Арк.1, 16зв.].

Таким чином, за умови переслідування духовенства досить гостро постала проблема заповнення вакансій диякона та псаломщика. Кількісне співвідношення дияконів і священиків становило в середньому один до чотирьох, а в окремих округах один диякон приходився на десять священиків. Відсутність диякона заважала виконанню релігійних обрядів згідно з церковними нормами, переобтяжувала обов'язки священика, не сприяла вдосконаленню богослужбової діяльності.

Масово практикувалося громадами залучення до праці псаломщика охочих віруючих без спеціальної підготовки, але обізнаних з обрядовим дійством. У 20-х рр. ХХ ст. псаломщики не становили окремої категорії духовенства, оскільки обов'язки церковнослужителя виконували звичайні миряни, для яких діяльність у церкві не була основною. Для окремих парафій подібним чином заповнення вакансій церковнослужителів стало наслідком економічного ослаблення й неможливості утримувати псаломщика.

Джерела та література

Зінченко А.Л. Благовістя національного духу. Українська Церква на Поділлі в першій третині ХХ ст. - К., 1993; Зінченко А. Визволитися вірою. Життя і діяння митрополита Василя Липківського. - К., 1997.

Ігнатуша О.М. Українська Автокефальна Православна Церква (1917-1930 рр.): Дис... канд. істор. наук. - Харків, 1993.

Пащенко В. Свобода совісті в Україні: Міфи і факти 20-30-х рр. ХХ ст. - К., 1994.

Силантьев В.И. Большевики и православная церковь на Украине в 20-е гг. - Харьков, 1998.

Жилюк С. І. Обновленська церква в Україні (1922-1928). - Рівне, 2002.

Надтока Г. М. Православна церква в Україні. 1900-1917 рр.: соціально-релігійний аспект. - К., 1998.

Єрмак О.П. Духовенство України за даними перепису населення 17 грудня 1926 р. // Релігійна традиція в духовному відродженні України: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. - Полтава, 1992.

Державний архів Вінницької області.

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України.

Центральний державний архів громадських об'єднань України.

Державний архів Чернігівської області.

Державний архів Запорізької області.

Ігнатуша О.М. Інституційний розкол православної церкви в Україні: генеза і характер (ХІХ ст. - 30- ті рр. ХХ ст.). - Запоріжжя, 2004.

Власовський І. Нарис історії Української православної церкви. - Нью-Йорк; Бавнд-Брук, 1961. - Репринтне видання. - К., 1997. - Т. 4. - Ч. 1.

Державний архів Черкаської області.

Красное Запорожье. - 1923. - 20 марта