Т. Д. Чубіна

ПОТОЦЬКІ - ВОЛОДАРІ ТАЛЬНІВСЬКОГО МАЄТКУ

Вивчення історії рідного краю, його славного минулого і окриленого сьогодення є однією з захоплюючих, благородних справ, про яку ми інколи часто так забуваємо.

Метою даної наукової розвідки є розкриття маловідомих сторінок нашої регіональної історії, зокрема дослідження життєвих віх володарів маєтку в містечку Тальне - графів Потоцьких.

Відсутність всебічного наукового висвітлення історії роду Потоцьких спонукали автора до даного наукового дослідження.

З 1725 р. Тальнівський маєток, який знаходився в володінні роду Калиновских, переходить разом із землями в Київському і Подільському воєводствах у власне володіння великого коронного гетьмана Салезія Потоцького (повне ім'я - Францішек Салезій Потоцький). З цього часу і аж до 1824 р. Тальне належало йому і його нащадкам.

Потоцькі - польський рід герба Пилява, який пізніше одержав графський титул. Герб Пилява являє собою два хреста у блакитному полі, третій хрест зображений наполовину [1, с.224]. Згідно з легендою цей герб був дарований королем Владиславом Кучерявим лицарю Зарославу, предку Потоцьких. Політичної могутності ця родина набула в середині XVI століття.

Потоцький Францішек Салезій гербу Пилява (1700-1772 рр.) - київський воєвода. Був онуком гетьмана Фелікса Казимира, сином Юзефа, охоронця війська королівського і Теофіли (померла 1742 р.), доньки Яна, львівського старости [2, с.814].

Після смерті батька він отримав значний спадок, зокрема Кристинопіль. На сеймі дебютував в 1724 р. будучи депутатом від бельзького воєводства. Ймовірно, виконував в той час функцію депутата, тому що в 1726 р. став маршалком Трибуналу Королівського в Любліні, суміщаючи всупереч закону цю посаду з депутатською функцією на сеймі в 1726 р. Був депутатом також на останньому гродненському сеймі: в 1729 р. від брацлавського воєводства, в 1730 р. - від чернігівського.

У січні 1728-1731 рр. виступав у суперництво з численними конкурентами за Софію Сенявську, спадкоємицю величезних статків. Вийшовши із цієї конкуренції, переможений Августом Чарторийським, утвердився в неприязні до табору «сім'ї» Чарторийських і Понятовських.

Кумедну історію про боротьбу Потоцького з Чарторийським за Денгоф-Сенявську розповідає сучасник:

«Молодий син коронного стражника Салезій Потоцький, на той час уже староста львівський, а пізніше воєвода київський, незважаючи на конкуренцію з боку князя Чарторийського, став з ним змагатися за руку молодої вдови, яка нещодавно втратила чоловіка. То був пан зі старопольськими звичаями, завжди оточений великим двором з шляхти, пишний, популярний, улюблений в народі, але з нічим невгамованою пихою.

Він не був небезпечним суперником для князя Чарторийського; жінка гетьмана, як і князь, отримали закордонне виховання, розмовляли між собою французькою мовою, а Салезій Потоцький знав тільки польську та трохи латину. Ходив він у кунтуші, голову мав поголену, не вмів говорити ті дотепні компліменти, які заповнюють бесіди з дамами, вихованими на французькій мові, не міг подобатись багатій дамі.

Якось він довідався, що програє завдяки французькому одягу та вихованню свого суперника, та вирішив своїм багатством перемогти щасливішого від себе в коханні князя. Він наказав постригти згідно з версальською модою, якої дотримувався Чарторийський, 12 хлопів, пошив їм одяг таких же кольорів та такого ж крою, як у того, що складав одяг князя.

Дізнавшись від шпигунів, в якому вбранні буде князь, він з'являвся там, оточений дванадцятьма українськими хлопцями в такому самому вбранні, з такими ж зачісками, зі шпагами і в жабо, намагався бути там, де сподівався зустріти свого суперника, який тоді зовнішньо нічим не відрізнявся від його холуїв.

Того замало. Оскільки Чарторийський був князем, а Потоцький вважався простим шляхтичем, бо в той час ніхто не думав про те, щоб стати графом, до котрого, хоч би і найсправжнісінького, шляхта не мала жодної поваги, та навіть сміялася з того, то Потоцький, намагаючись і тут князя перемогти, дав наказ своєму управителю в Уманщині, щоб той знайшов якогось бідного князя та вислав до нього, а той вже буде щедро нагороджений.

І такого відшукали: то був Володимир Четвертинський, який постійно мешкав на чиншовому ґрунті, та своїм вихованням майже не відрізнявся від звичайного хлопа. Його привезли до Варшави. Пан Салезій наказав його вимити, пошити йому французький гардероб, навчили його в ньому рухатись, вихлопотали йому в баварського електора (виборного монарха) орден святого Губерта і назвали його маршалком дому Потоцьких. Бідний князь отримав за це непоганий маєток, але Бог відає, скільки він мав знести зневаги, коли хтось з рідних чи близьких князя Чарторийського прибував до воєводи на прийом, а той одразу посилав за князем маршалком, звертаючись до нього: "Ваша князівська честь!" - і не шкодував для нього міцних виразів» [3, с.19-21].

В сімейних переказах Потоцьких збереглися відомості про те, що Потоцький не хотів зашкодити своєму авторитету надмірною увагою до багатої пані, тому у вирішальний момент він надіслав їй листа, в якому пропонував їй вийти за нього, а свою відсутність мотивував тим, що дуже зайнятий, бо полює на вовків в степах України. Але це полювання пройшло для Потоцького невдало, бо багату дружину він так на цей раз і не заполював. Коли його плани виявились марними, він попросив руки Софії Жечицької, теж вдови, померлий чоловік якої був хорунжий Микола Цетнер. Вона принесла йому досить значний посаг, а коли померла,