Виховувався в маєтку своїх батьків в Кристинополі під керівництвом своєї мами, яка славилася своїм деспотизмом і дивацтвами. Сам Потоцький в листі до Ігнація Потоцького (від 1773 р.) серед причин своїх нещасть називав «метод суворого виховання, якого він зазнав». Домашнім учителем Потоцького був ксьондз Маурицій Вольф (Вольфф), професор поетики [8, с.187]. Можливо, учень був вдячним йому за деяку літературну культуру, оскільки Потоцький писав вірші і був непоганим стилістом. Його польський правопис був викривлений французьким - навіть на фоні існуючої тоді практики - препоганим. В юному віці Потоцький став ротмістром, а в 1767 р. батько передав йому свої права міського старости.

По смерті батьків 20-річний С. Щ. Потоцький залишився єдиним господарем величезного маєтку.

Вперше у 1774 р. відвідавши свої маєтки на Правобережній Україні, Станіслав Щенсний Потоцький був вражений красою і щедрістю цього краю.

В Україні С. Щ. Потоцькому належало біля 1,5 млн га, на нього працювало 130 тис. кріпаків, а річний прибуток пана становив 3 млн злотих [9, с. 12-15].

З 1773 р. С. Щ. Потоцький поринув у політичне життя Польщі. Він отримав від короля звання воєводи Руського. Руське воєводство - Галичина - належало тоді до Австрії, і польський воєвода не мав там ніяких конкретних обов' язків, однак це звання давало йому право вважатися сенатором. На польському сеймі у 1784 р. Потоцький оголосив, що дарує Речі Посполитій артилерійський полк і забезпечує його подальше утримання. Коли на польському сеймі у 1788-1789 pp. справи пішли не так, як бажали магнати, Потоцький з сім'єю виїхав у Відень і багато подорожував за кордоном.

З травня 1791 р. польський сейм прийняв нову конституцію і деякі інші постанови, які обмежували права феодалів. Це викликало незадоволення серед польської знаті, а тому в жовтні 1791 р. С. Щ. Потоцький разом з гетьманами Северином Ржевуським і Ксаверієм Браницьким прибули в Ясси на головну квартиру російських військ, які брали участь у війні з Туреччиною, для обговорення плану боротьби з новими законами. Вірогідно, саме тут, в Яссах, Потоцький познайомився з прекрасною гречанкою Софією - дружиною генерала російської армії, коменданта Херсона графа Юзефа Вітта.

У травні 1792 р. у Торговиці, прикордонному містечку маєтків Потоцького, було проголошено маніфест конфедерації магнатів, спрямований проти польської конституції, а сам С. Щ. Потоцький став маршалом Торговицької конфедерації. Почалася збройна боротьба, в якій конфедератів підтримували російські війська. Торговицька конфедерація закінчилась, всупереч сподіванням конфедератів, не перемогою магнатів над королем, а другим розподілом Польщі. Зрозуміло, це сталось всупереч планам Щесного-Потоцького, який, зневірившись у добрих намірах російських союзників, відійшов від політичної діяльності.

17 квітня 1798 р. в Тульчині за участю православного попа та католицького ксьондза в православній церкві, яка після приєднання Правобережної України до Росії в 1793 р. замінила уніатський костьол було укладено другий шлюб Станіслава Щенсного Потоцького з Софією Вітт.

Софія народила своєму другому чоловікові восьмеро дітей. Троє перших - Костянтин, Миколушка і Хеленка - померли під час епідемії в Умані. П'ятеро інших мали свої цікаві долі.

14 березня 1805 р. С. Щ. Потоцький передчасно помер [7, с.200].

З часів Потоцьких у містечку Тальне залишився чудовий пам' ятник - парковий комплекс площею в 400 гектарів [10, с.6], створений у Тальнівскому маєтку по типу Уманської «Софіївки». Славу паркові складала його дендрологія: у ньому росло понад 50 рідкісних порід дерев, хоча переважали дуб і граб.

Парк прикрашали скульптури з білого мармуру, частина яких після 1922 р. була перевезена в Умань у «Софіївку». В даний час Тальнівський парк - пам'ятка садово-паркової архітектури XVIII століття.

Після смерті графа Станіслава Потоцького його дружина Софія і її діти одержали рівні частини спадщини.

1822 року і Софія Потоцька пішла з життя на п'ятдесят восьмому році життя. По ній залишився не лише великий спадок, а і легенда про силу жіночості, що здатна не лише змінювати долі сильних світу, а й впливати на перебіг політичних подій. Та хто знає, чи запалала би так яскраво зірка її успіху, якби не зустріла на своєму шляху красуня-гречанка польського магната Станіслава Щенсного-Потоцького.

Тіло Софії поклали на вічний спочинок в Умані. Однак там воно пролежало близько чверті століття. 1832 року маєток і парк під Уманню було конфісковано на користь російської державної скарбниці. «Софіївка» отримала нову назву - «Царицин Сад» - і перейшла у власність імператорської родини.

Невідомо, чи саме це вплинуло на рішення перепоховати прах Софії Потоцької; приводом для цього нібито стало пошкодження підземелля уманської церкви внаслідок тектонічних струсів у 1838 р.

Невдовзі домовину з тлінним прахом Софії Потоцької перевезли до Тального в Уманському повіті, яке успадкувала після матері Ольга Наришкіна. ЇЇ поставили в підземеллі місцевої церкви, яку згодом, 1846 р., було перебудовано [11, с.148].

Після 1917 р., в період секуляризації більшості сакральних споруд у Росії та в Україні, церкву