Про план перевороту знало обмежене коло людей. Сам В. Оскілко стверджував, що його ініціаторами були члени УПСС: голова партії О. Макаренко, Д. Симонів та Й. Мацюк [20.-С.47]. У нього було втаємничено також голову УНРП О. Ковалевського, який на той час знаходився в Рівному і симпатизував самостійникам, та її члена Є. Архипенка.

У разі успіху самостійники сподівалися на підтримку соціалістів-федералістів. Останні брали активну участь у партійних і державних нарадах, консолідуючись із правими силами. Вони критикували соціалістичний склад уряду за спроби порозумітися з більшовицькою Росією та негативно оцінювали його внутрішньополітичний курс.

Зволікати з проведенням перевороту було небезпечно. Ситуація вимагала невідкладних дій. Стало відомо, що ліві активізували переговори з Радянською Росією. За даними П. Єрошевича 20 квітня 1919 року під Новоградом-Волинським було затримано дружину Аркадія Жуковського - Ганну. У неї був лист від соціалістів-революціонерів з Києва, зміст якого свідчив про наміри українських есерів налагодити стосунки з більшовиками [9.-С.10]. 27 квітня начальник розвідки оскілківської армії П. Шапула затримав ще одну особу з важливим словесним дорученням від більшовицького штабу з Києва до штабу Є. Коновальця. Отже в армії дізналися, що ліві партії пішли на переговори з Х. Раковським. Подібну інформацію подає Р. Бжеський [25.-С.114]. З контексту наведених П. Єрошевичем даних випливає, що обидва епізоди були пов'язані між собою [22.-С.10].

У розпорядженні В. Оскілка залишалися значні військові сили: близько трьох тисяч Берестецького та Галицького полків, частини Волинської дивізії [8.-С.53]. На момент перевороту вони переходили до командира 18-ї дивізії полковника Купрійчука.

Операція розпочалася о 1-й годині ночі 29 квітня. Згідно з планом політичний відділ повинен був провести арешти міністрів і провідників лівих партій, а кінний загін на чолі з сотником Лєгіним забезпечував порядок у місті. Галицький полк дістав наказ розташуватися на станції в повній бойовій готовності та залишатися в розпорядженні В. Оскілка. Одночасно пустило в хід Луцький полк, який о 6-й годині ранку мав відправитися під Коростень у резерв 1-го корпусу, та два бронепотяги. Цю частину плану було виконано. Лівий кабінет та лідерів соціалістичних партій було заарештовано. Про це повідомляється в телеграмі В. Оскілка до членів Директорії 29 квітня 1919 року. "Сього числа, - говорилося в ній, - уряд Наддніпрянської України усунуто за зрадницьку діяльність, яка довела наш край до загибелі. Прохаю негайно прибути до Рівного" [18.-Ф.257.-Оп.2.-Спр.1403.-Арк.1].

Проте успіх перевороту залежав від того, наскільки вдало буде проведено операцію в Здолбунові, де перебував С. Петлюра та члени Головного Штабу.

Одночасно з подіями в Рівно гвардійський відділ кінноти на чолі із сотником Гризлом вирушив до Здолбуновоа М. Бісика, який знаходився у розпорядженні С. Петлюри. Не маючи впливу на нього, В.Оскілко розраховував: якщо вдасться несподівано заарештувати Головного Отамана, січовики сприймуть це як доконаний факт. Однак операція в Здолбунові провалилася. Гризло не зміг провести її несподівано.

Існують непрямі докази, що Головний Отаман мав відомості про підготовку акції правих сил. Підтвердженням тому є вживання жорстких заходів, за допомогою яких він сподівався знешкодити опозицію [4.-С.39]. Місце, де перебував С. Петлюра та його штаб, з вечора 28 квітня було поставлене під надзвичайну охорону [7.-С.103]. Коли вночі 29 квітня до міста прибула сотня Гризла, стало відомо про виїзд С. Петлюри до Дубно. З метою уникнення збройної сутички Гризло не став чинити спротив двом куреням Січових Стрільців, які намагалися роззброїти його підрозділ. Останній дістав наказ відступити. Як зазначав пізніше М. Стахів, посилаючись на усні повідомлення безпосередніх учасників подій, насправді С. Петлюра до Дубна не виїжджав, а направив туди панцерний потяг, аби не допустити заколоту В. Оскілка [7.-С.81].

В. Оскілко був занепокоєний відсутністю відомостей від Гризла. 29 квітня о 3-й годині ночі він знову направив до Здолбунова панцерний потяг на чолі із сотником Янчевським. Останньому доручалося завершити арешт С. Петлюри та його штабу. Як і раніше, спроба захопити Головного Отамана закінчилася невдало. Після тривалих переговорів вранці 29 квітня кінна сотня Гризла та Янчевський повернулися до Рівного [7.-С.80].

Того ж дня В. Оскілко зробив останню спробу завершити переворот. О 8-й годині до Здолбунова було направлено полк під командуванням полковника І. Білоуса, який дістав завдання зайняти місто разом із залізничною станцією та заарештувати С. Петлюру. Пізніше І. Білоус стверджував, що не мав наказу про арешт Головного Отамана, а лише намагався сприяти його порозумінню з В. Оскілком [7.-С.80]. Попри всі спроби, акція в Здолбунові знову зазнала поразки, - переконати січовиків перейти на бік опозиції не вдалося, військо І. Білоуса наразилося на серйозну протидію. В. Оскілко, намагаючись уникнути людських втрат і маючи сумніви щодо швидкого завершення операції, наказав І. Білоусу повернувся до Рівного. Ці події визначили кінець перевороту.

Становище його організаторів дедалі ускладнювалось, вдалося виконати лише частину плану - заарештувати лівий кабінет Б. Мартоса та лідерів соціалістичних партій. Серйозну небезпеку являв собою Головний Отаман. Велику надію опозиція покладала на підтримку зі Станіслава, сподіваючись, що тамтешні політики зможуть переконати С.