Цей виступ був пов'язаний таємними каналами з галичанами, де перебували невдоволені новим урядом члени Директорії О. Андрієвський та Є. Петрушевич. Останній фігурував у планах самостійників на роль диктатора. Існують незаперечні докази, що наддніпрянські та західноукраїнські політичні кола мали тісні контакти у підготовці та проведенні цієї акції [14.-С.234; 15.-С.32]. Про це також свідчить зміст телеграм В. Оскілка з Рівного до згаданих осіб і членів Державного Секретаріату ЗОУНР. Інформуючи останніх про хід операції, він повідомив, що Кабінет Міністрів заарештовано. У Рівному все пройшло безкровно. На фронті триває боротьба проти більшовиків. Що ж стосується Головного Отамана, було зазначено, що він знаходиться у Здолбунові, і за всіма ознаками збирається продовжувати активну боротьбу.

Найкращий вихід із такого становища В. Оскілко вбачав у передачі влади члену Директорії Є. Петрушевичу як Президенту єдиної України. Але для цього потрібна булазлагоджена робота опозиції. Тому в телеграмі до І. Голубовича він радив негайно викликати Президента ЗОУНР з Відня. Його присутність у складі Директорії, на думку останнього, була вкрай необхідною. Водночас командувач Північної групи запевняв своїх однодумців, що їм вдасться переконати С. Петлюру не починати війну [18.-Ф.257.-Оп.2.-Спр.1389.-Арк.3-4].

Того ж дня В. Оскілко звернувся до Головного Отамана з листом, у якому пояснював мотиви акції правих партій. Він нарікав останньому, що його спроби об'єднати командування та встановити єдиний фронт, конче потрібний за тодішніх умов, були проігноровані. Натомість мали місце безглузді, на погляд опозиції, розпорядження, у тому числі призначення Наказним Отаманом О. Осецького, усунення від командування начальника Штабу та начальника управління контррозвідки, несвоєчасне розпорядження про допомогу Новоград-Волинській групі, спричинили остаточний крах коростенської ділянки фронту тощо.

Наведемо декілька промовистих рядків цього драматичного документа: "Пане Отамане! Ви уклонились від праведного шляху, ви не повірили мені, преданому Україні чоловіку. Ви послухались тих, хто до останнього часу псує справу і нічого не робив для відбудування, а тільки руйнував. Ви не приняли заходів, дійсних для оборони краю. Ви окружаєте себе невідповідними людьми, за якими є чорне минуле ... Не прийміть сього як зло, а як останній крик вмираючого борця за святу викохану ідею щастя і добробуту українського народу ...І як товаришу одверто сказав (мається на увазі попередня зустріч. - Т.Г.), також мушу сказати, що ще час 12 (12-та год.) для України не пробив. Від Вас залежить спасти справу ..." [18.-Ф.257.-Оп.2.-Спр.1389.-Арк.3].

Після невдалої спроби арешту С. Петлюри В. Оскілко поспішав виправити ситуацію. У зверненні до підрозділів Північної групи він звинуватив лівосоціалістичний провід в узурпації влади та неспроможності забезпечити ефективну відсіч більшовицькій агресії, що змусило його вдатися до рішучих кроків: усунення уряду та головного командування. В. Оскілко оголосив про перебрання на себе командування всіма збройними силами Наддніпрянської України [26.-1919.-29 квітня.]. Але, як згадували сучасники, його промова не справила позитивного враження на присутніх.

Один з них, П. Єрошевич, залишив таке свідчення: "Слухачі були інертні, промовець захопити їх не зміг. Все виглядало на якийсь вибрик, а не переворот, та ще й державний. Вся його поведінка не відповідала усталеному стереотипу, характерному для командира великого військового підрозділу революційних часів... Вся його постать не імпонувала війську того складу, бо він не мав у своєму вигляді нічого отаманського - хвороби того часу" [8.-С.56-57].

Того ж дня В. Оскілко видав наказ до Війська УНР та звернення до цивільного населення й селянства, надруковані в часопису "Вільна Україна". За змістом вони були подібні промові в Рівному. В них, зокрема, говорилося: "Зрада, якої документальні докази будуть негайно роспубліковані, в штабі дієвої армії й повна нездатність його проводирів вкупі з руйнуючою всякий внутрішній лад агітацією за большевизм лівих течій революційних партій вкупі з політикою уряду щодо угоди з большевиками примусив мене на рішучий крок: усунення всього командування дієвої армії від керування бойовими операціями. Також мусив я відсунути від державної праці й кабінет міністрів" [26.-1919.-29 квітня]. Головне Командування усіма військами УНР переходило до

Оскілка.

Згідно з намірами правих оголошувалося також про реформу державної влади. Директорія мала негайно обрати голову з правами тимчасового президента республіки і при першій можливості скликати Установчі збори. Головнокомандувач військ УНР і Президент були відповідальними перед ними. До призначення Директорією нового уряду при Головнокомандуючому військ УНР утворювалась посада Комісара у цивільних справах. її обійняв член УНРП Є. Архипенко. У власному зверненні до населення він пояснив свою згоду "метою затримати в цей переходовий час державний апарат від руїни, до часу, поки не складеться нове Народне Міністерство в законнім порядку" [27.-

93].

Сподівання В. Оскілка зміцнити своє становище спішними зверненнями та призначеннями виявилися марними. Із самого початку С. Петлюра перебрав ініціативу до своїх рук. Для остаточної ліквідації виступу 29 квітня о 15-й годині за його наказом над містом було розкидано з літака листівки до війська за його підписом. Вони закликали не допустити братовбивчої війни, звинувачували В.Оскілка у зрадництві та переході на бік більшовиків.

Проте боротьба тривала. У своїх споминах В. Оскілко зазначав, що ввечері того ж дня, після наради зі своїм штабом, він прийняв рішення негайно перевести Північну групу військ з Рівного до Коростеня. Надалі планувалося, зміцнивши фронт проти Денікіна, увійти