створення єдиного революційного фронту з більшовиками проти Антанти та встановлення радянської влади в Україні. Про це, зокрема, йшлося спочатку на партійній нараді УСДРП 12 та 14 грудня 1918 р., а потім на державній нараді 16 січня 1919 р. Так, представник ЦК лівої фракції УСДРП незалежних А. Пісоцький (псевдонім Річицький. - Т.Г.), висловлюючи типовий погляд на зміст та завдання української революції своїх однодумців, запропонував визнати необхідним організацію класової робітничо-селянської радянської влади на Україні; Директорію та майбутній Трудовий Конгрес розглядати, як часові, скороминущі етапи на шляху до цієї організації [5.-Т.ГУ-С.48]. Інший її член М. Авдієнко наголошував на тому, що в Україні відбувається не тільки національно-політична, а й глибока соціально-економічна революція, двигуном якої є пролетаріат та трудове селянство. Тому Директорія має задекларувати диктатуру працюючих мас у формі рад робітничих та солдатських депутатів [5.- Т.ГУ-С.6]. Ідея Рад була підтримана також окремими членами УПСР - Д. Ісаєвичем, Г. Толмачовим та П. Христюком [5.-Т.ГУ-С.11]. Вони сподівалися, що союз з більшовиками буде встановлено за умови визнання Радянською Росією суверенітету УНР.
Однак більшість присутніх на нараді не поділяла їх радянофільських настроїв. Українські соціал-демократи відстоювали ідею парламентаризму і закликали до скликання Установчих Зборів, члени УПСР стояли на так званому "трудовому принципі".
Антирадянські настрої охопили також військове командування Армії УНР. Генерал- хорунжий Генерального Штабу М. Капустянський в доповіді С. Петлюрі від 30 грудня 1918 р. зазначав: "Спілка з більшовиками є загибель для України. Дати вони нам нічого не дадуть, окрім терору, анархії та грабунку... Лишається зав'язати згоду з Антантою. З нею за певних обставин можна досягти гарних наслідків" [14.-С.25].
Головний Отаман поділяв думку щодо необхідності порозуміння УНР з країнами "Троїстої угоди", тому вкрай негативно реагував на будь-які прояви радянофільства. На державній нараді уряду з представниками партій і війська, почувши пропозиції про замирення з більшовиками, він зірвався з місця і закричав: "Хто схоче починати цю авантюру, того я сам застрелю" [15.-С.47].
Найбільшими противниками радянофільства виступали представники правих партій. На думку самостійників-соціалістів, членів Української партії соціалістів-федералістів та Української народно-республіканської партії, запровадження в Україні радянських органів влади та копіювання більшовицьких проектів розв'язання соціально-економічних питань було неприпустимим не лише з огляду на специфіку національно-демократичної революції, що потребувала спільних дій представників різних верств і станів українського суспільства. Селяни, які становили переважну більшість українського населення, не говорячи про заможні верстви, мали приватновласницьку психологію, тому негативно сприймали більшовицькі обіцянки "зрівнялівки" та "справедливості".
Про антикомуністичні настрої селян свідчить наведений у споминах Антонова-Овсієнка епізод його зустрічі з мешканцями села Верблюжки на Херсонщини в березні 1919 р., куди він разом з отаманом М. Григоріївим та О. Шумським прибув на свято Першого Верблюжського полку. Останній, промовляючи українською мовою, спочатку мав успіх. Далі почав говорити про земельну політику радянської влади. І лише промовив слово "комуна", як почався галас із задніх рядів, який охопив натовп і перетворився у рев... Злісні обличчя, піднесені кулаки тяглися до промовця. [3.-Т.І.-С.133].
Спроби більшовиків встановити в Україні "комуністичний рай" відштовхнули від них масу середнього та збіднілого селянства, посиливши анархію в українському селі. Селянське невдоволення вилилося в широку хвилю повстанських рухів.
Незважаючи на це, режим Директорії робив все більший крен вліво, віддаляючись від об' єктивної логіки подій, втрачаючи свою соціальну опору в масах. Пізніше, намагаючись виправдати надмірне захоплення соціалістичними гаслами, в історичній літературі уенерівського спрямування досить поширеною стала теза про їх зростаючий вплив в українському суспільстві. Член УСДРП І. Мазепа, котрий обіймав посаду міністра внутрішніх справ в уряді Б. Мартоса, а з серпня 1919 р. очолив його сам, у своїх споминах "Україна в огні й бурі революції" писав: "В цей час (весна 1919 року. - Т.Г.) революційний рух на Україні досягав свого найвищого розвитку. Українські маси йшли за найрадикальнішими гаслами. В цей момент тільки соціалістичні партії (мається на увазі українські партії. - Т.Г.) могли надіятися опанувати внутрішню ситуацію на Україні і дати масам такі гасла, які повели їх до боротьби з російськими більшовиками" [3.-Т.1.-С.106].
Це досить поширена в історіографії точка зору на оцінку настроїв українського селянства на початку 1919 р.
Надзвичайна популярність соціалістичних ідей в Україні, на думку багатьох істориків, примушувала Головного Отамана рахуватися з тогочасними реаліями у визначенні внутрішньо та зовнішньополітичного курсу УНР, проведенні кадрової політики тощо. Цей аргумент використовувався для виправдання домінуючого впливу представників лівих партій в урядах Директорії.
Зокрема, С. Литвин стверджував, що соціалістичні ідеї мали на той час велику популярність у народних масах України. Серед суспільного загалу ширилися радянофільські настрої. Настав час найбільшого полівіння мас. Соціалізм здобув позиції найвпливовішої ідеології в Україні [16.-С.245].
На нашу думку, подібне твердження є певним перебільшенням і потребує корекції. Якщо проаналізувати соціальну структуру населення України напередодні 1917 р. та дати соціально- психологічну характеристику українського селянства, напрошуються цілком інші висновки.
Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть збільшувалася кількість фермерських господарств в Україні, змінювалися соціально-економічні параметри українського суспільства. Модернізаційні процеси прискорили диференціацію селянства. Зростала питома вага дрібних та середніх землевласників. Їх кількість на початку 1917 р. становила 60,9% [17.-С.36; 18.-С.83].
Радянські історики, спираючись на прискорені темпи диференціації суспільства, пов'язані з його модернізацією, доводили, що