11 лютого громадсько-політичний діяч, економіст С. Остапенко за наказом Директорії сформував та очолив новий, більш поміркований уряд. У порівнянні з попереднім, домінуючими у ньому були представники Української партії соціалістів-федералістів, Української народно-республіканської партії, самостійники-соціалісти.

Прихід помірковано-консервативних сил до влади обіцяв внести суттєві зміни у внутрішньополітичний курс Директорії. Німецький радник в Україні Мейснер писав, що "у подальшому ході внутрішнього розвитку країни поступово посилюється відхід від надрадикального напрямку". На підтвердження цієї тези він повідомив, що "голова та найбільш радикальний елемент Директорії В. Винниченко пішов у відставку" а також навів слова прем'єр-міністра С. Остапенка, який в одному з своїх інтерв'ю зазначив, що на "місце оголошеній у перші дні (влади) Директорії тотальній експропріації маєтків повинна прийти розумна аграрна реформа" [24.-С.421].

Після проведення кадрових змін у складі Директорії та Кабінеті Міністрів, республіканська влада отримала шанс досягнути порозуміння з країнами Антанти. Представник урядової делегації УНР в Одесі С. Остапенко, зазначав, що остання "готова була визнати Україну і пропонувала йому їхати до Парижа на конференцію" [10.-М/Ф.79909.-Ч.1.-180 зв.]. Але сталася подія, яка назавжди поховала надії на порозуміння з Антантою.

Ліві соціалістичні партії почали активно виступати проти політики нового уряду, як "буржуазного", "реакційного", що негативно позначилося на ході переговорів. Після невдалої спроби нав'язати свої рішення іншим партіям, вони спробували насильно захопити владу.

14 березня 1919 р. в Проскурові представники трьох соціалістичних партій соціалістів- революціонерів, соціал-демократів-незалежних та соціал-демократів-центристів підписали таємну угоду про демісію Директорії та створення з членів названих партій Ради Республіки. Передбачався новий адміністративний поділ, запровадження на місцях Рад селянських та робітничих депутатів, ревкомів, проголошення диктатури трудящих мас, планомірний перехід до соціалістичного ладу з негайною експропріацією "нетрудової" земельної власності. Члени названих партій шляхом державного перевороту хотіли встановити радянські порядки в Україні.

Наприкінці березня вони переїхали до Кам'янця-Подільського, який зробився політичним центром опозиції та інсценували 21 березня 1919 р. Повітовий Конгрес Трудового народу (насправді це був повітовий селянський з'їзд, якому вони хотіли нав'язати свої резолюції).

Того ж дня до Кам'янця надійшла телеграма від С. Петлюри з вимогою негайно переїхати до Рівного. Опозиційні партії шукали привід не виконувати наказу. Як зазначав у своєму "Щоденнику" М. Шаповал, "22 березня 1919 року за півгодини після від'їзду з Кам'янця Директорії та міністрів, які залишили місто перед небезпекою захоплення його більшовиками, "владу" взяла група на чолі з В. Голубовичем, В. Чехівським, О. Жуковським, П. Христюком, М. Ткаченком та іншими. Вони оповістили Директорію скинутою... Кажуть, що цим керує нишком Грушевський. Мають ніби то розпочати переговори з більшовиками, котрі вже заняли Проскурів" [11.-Ф.3563с.-Оп.1.-Спр.119.-Арк.10]. У декларації, прийнятій в Кам'янці, було ухвалено рішення про створення "Комітету Охорони Республіки", до складу якого входили

Чехівський (голова), А. Степаненко, І. Лизанівський, І. Романченко та інші. Того ж дня від імені "Комітету" в пресі опубліковано резолюцію з вимогою припинити бойові дії на фронті. За тодішніх обставин це означало відкриття фронту для більшовицької окупації України.

Події розвивалися за безпосередньою участю члена Директорії А. Макаренка. Про роль останнього в акції лівих свідчать документи, що зберігаються в особистому фонді тодішнього коменданта міста Олександра Жуковського. Як стало відомо, 25 березня 1919 р. відбулася розмова А. Макаренка з членом "Комітету Охорони Республіки" О. Качуром. Він просив останнього "взятися до великої роботи" та допомогти організувати новий уряд.

Із змісту розмови було зрозумілим, що О. Качур відчував певну розгубленість. Процес формування нового кабінету йшов мляво. З числа запланованих кандидатів лише п'ятеро дали згоду обійняти міністерські посади. Зберігалася повна неясність стосовно переговорів в Одесі. Зважаючи на неприхильне ставлення Головного Отамана до проявів радянофільства, які неодноразово демонстрували ліві, ініціатори виступу мали сумніви, чи вдасться переконати

Петлюру не чинити опору.

А. Макаренко намагався заспокоїти свого однодумця, повідомивши, що попередньо він мав розмову з М. Ковалевським та Б. Мартосом, які погодилися увійти до нового кабінету. За його словами, останні обіцяли проводити внутрішню та зовнішню політику згідно з тим, що "намічалось на нашій спільній нараді" [11.-Ф.3543.-Оп.1.-Спр.2.-Арк.95]. Мова йшла про те, щоб, не перериваючи переговорів з Антантою, піти на замирення з більшовиками. Спроби замирення з Радянською Росією мали зберігатися потаємно, доки не буде отримано гарантій від країн "Троїстої угоди" про невтручання у внутрішні справи УНР. У разі успішної реалізації цієї частини плану, на думку лівих, Директорія змушена буде прийняти ці зміни як доконаний факт та не перешкоджати їм у проведенні соціальних реформ в Україні. А. Макаренко обіцяв погодити справу формування нового уряду з С. Петлюрою. Подібну розмову він мав з Аркадієм Степаненком [11.-Ф .3933 .-Оп. 1. -Спр .2. -Арк. 1 -2].

Для Головного Отамана акція лівих була повною несподіваністю. Комендант міста О. Жуковський свідомо приховав інформацію про те, що відбувалося в Кам'янці-Подільському. Про це свідчить телеграма С. Петлюри від 28 березня. "Від вас як