У той же час офіційно діючі протестантські громади, неодноразово підтверджуючи на з'їздах необхідність виконання військової повинності, все ж робили спроби відмовитись від служби в лавах радянської армії. Це, перш за все, вони пов'язували з фактом необхідності давати присягу (віровчення забороняють клястися), тримати в руках зброю, а при необхідності й вести бойові дії, що корінним чином суперечить християнським догматам "не убий", "люби ворога свого".

Не існує представницької статистики щодо протестантів, які відмовилися від служби в армії та засуджених з цього приводу. Але загальні дані, які поступали від уповноважених у справах релігійних культів, свідчать, що це явище не набуло широких масштабів. Протягом 1970-1973 рр. лише біля 100 віруючих різних культів, що мешкали на території Української РСР, відмовились від служби в радянській армії. Ця тенденція зберігалася й у наступні роки.

Відомі випадки, коли у разі відмови від служби в лавах радянської армії, віруючі призовного віку засуджувались.

Протестанти вважалися небезпечними для держави, бо вони відрізнялися поглядом на державний устрій від загальноприйнятого. Як відомо, обов'язкова участь радянських громадян у виборах до Верховної та місцевих Рад була фактично вирішена згори та представляла собою громадський обов'язок. У загальній масі віруючі підкорилися вимогам держави. Так, за повідомленнями уповноважених Ради в справах релігійних культів з Миколаївської, Ворошиловградської, Вінницької, Львівської, Закарпатської, Київської, Дніпропетровської, Кам'янець-Подільської, Чернігівської областей у 1950 р. негативних явищ з боку віруючих по відношенню до виборів у Верховну Раду СРСР не було [3.-Ф.Р-1.- Оп.24.-Спр.12.-Арк. 11].

Проте представники крайніх протестантських напрямків не завжди дотримувалися виконання загальноприйнятих обов' язків: деяка частина їх вважала, що участь у громадському житті країни є "гріховною справою" та відмовилась від голосування. Хоча відмова від голосування в їх середовищі не набула загальноприйнятого явища. Наприклад, у дні виборів до Верховної Ради в 1954 р. у с. Машев Любомльського району Волинської області з діючої групи п' ятидесятників загальною кількістю 70 чоловік, категорично відмовились брати участь у голосуванні 14 чоловік [3.-Ф.Р-1.-Оп.24.-Спр.3531.-Арк.136], в 1957 р. у П'ятихатському районі Дніпропетровської області відмовились від голосування всього 2 чоловіки. Небажання брати участь у виборах віруючих була пов'язана, в першу чергу, з агітацією лідерів культу. Така діяльність п'ятидесятницького активу була зарахована до "антирадянської агітації", деякі лідери заарештовані [3.-Ф.Р-1.-Оп.24.-Спр.4494.- Арк.184].

Державні органи встановили, що 17 червня 1973 р. більше 1,6 тис. сектантів не брали участь у голосуванні до місцевих Рад депутатів. У 1977 р. цей показник зменшився: 855 віруючих громадян різних віросповідань, головним чином, з нелегальних груп єговістів, крайніх п'ятидесятників і деяких інших релігійних напрямків і толків, не брали участі у виборах до місцевих Рад депутатів трудящих. Спостереження за діями протестантів під час виборів продовжувалося й у 80-ті роки.

Отже, окремі випадки відмови від голосування на виборах серед протестантів дозволили державним органам зробити висновок, що, на відміну від зареєстрованих культів, незареєстровані не беруть участі в голосуванні. Мотивація відмови виводилась з постулату, "що вони влади ніякої не визнають, окрім Господа, і за людину голосувати не будуть". Про виявлені випадки непокори державі ставилися до відома радянські й партійні органи, а також органи КДБ.

Спостерігаючи реакцію на проект нової Конституції (1977 р.) серед радянського населення, керівні органи відзначали, що деяка частина віруючих, особливо в західних областях, і, перш за все, нелегально діючі п' ятидесятники, єговісти, баптисти-розкольники та інші, як і раніше, продовжували протестувати проти комуністичного виховання молоді й атеїстичної пропаганди, вимагаючи додати до ст. 52 Головного Закону вимогу "не тільки вести атеїстичну, але й релігійну пропаганду".

Аполітичність поглядів сприяла проведенню додаткової роз'яснювальної роботи з віруючими. Наприклад, така робота була проведена з п' ятидесятниками, баптистами, адвентистами-реформістами й свідками Єгови після того, як вони ухилилися від прямої відповіді на питання про відношення їх до китайської агресії проти В'єтнаму, посилаючись на те, що вони не втручаються у політику [3.-Ф.1.-Оп.25.-Спр.1887.-Арк.40]. Під наглядом державних органів були навіть думки віруючих про стихійні лиха [6.-Ф.Р-2.-Оп.14.- Спр.1726.-Арк.4,5].

З метою профілактичної роботи й первинного запобігання порушень законодавства віруючими застосовували штрафи, попередження на адмінкомісіях, проводилися профілактичні збори в робітничих колективах, семінари з питань релігії, лекції, бесіди й виступи щодо законодавства про культи.

Спостереження за настроями віруючих відбувалося завдяки розробленій анкеті на прослухану проповідь. Так, у другому півріччі 1982 р. по всіх областях України було зібрано і розглянуто в Раді в справах релігій 629 анкет, в тому числі 249 - в громадах ЄХБ, 50 - п'ятидесятників, 53 - АСД (для порівняння: 243 анкети стосувалися проповідей, які були проведені в православних церквах). Аналіз цих проповідей свідчив про те, що у них поряд з релігійними розглядалися соціально-етичні та загальносвітоглядні питання, вирішувалися суспільно-політичні проблеми. У кожній другій з п'яти проповідей зачіпалися питання необхідності сумлінної праці на користь вітчизни, громадянського обов'язку й патріотичних настроїв [3.-Ф.Р-1.-Оп.25.-Спр.2403.-Арк.38,39]. Але визнання віруючими існуючої влади не зупинило наступ держави