На противагу державним заходам у середовищі незареєстрованих протестантських груп посилюється ізоляція від суспільства. У проповідях, на зборах у деяких групах активісти рухів орієнтували віруючих відмовитися від відвідування культурно- просвітницьких закладів, прослуховування радянських радіопередач, читання художньої літератури. Боротьба протестантів за своє існування в атеїстичній країні призвела до зміни орієнтирів: наприкінці 60-х років лідери деяких рухів стверджують, що марксисти та атеїсти - це ідейні вороги віри, а у їх догматиці посилюється культ страждання.

Відвертий наступ на релігійне життя суспільства з боку держави, перетворення релігійних громад на своєрідні резервації, відсутність реальної змоги для відправлення культових потреб - все це породило зворотну реакцію віруючих. Різні релігійні рухи задля збереження віри в атеїстичній країні застосовували різні засоби. У середині 60-х років баптисти-розкольники, незадоволені діями влади, планували проведення сидячих страйків у державних органах влади та навіть оголошення голодовок [3.-Ф.Р-1.-Оп.24.-Спр.5991.- Арк.195]. У 70-ті роки у п'ятидесятницькому середовищі з'явилася нова, унікальна на той час тенденція: віруючі намагалися емігрувати в яку-небудь несоціалістичну країну. П'ятидесятницький підпільний єпископат, посилаючись на біблійні тексти, оголосив реєстрацію в державних органах влади "волаючим порушенням Слова Божого". У прийнятому з цього приводу рішенні лідери неофіційних товариств п'ятидесятників заявили, що підкорятися державним законам варто тільки тоді, коли вони служать "добрій славі та для Господа" [3.-Ф.Р-1.-Оп.25.-Спр.2403.-Арк.37].

Аналізуючи ситуацію, що склалася в релігійному середовищі, засоби масової інформації поширюють думку, що мораль сектантів є за своєю суттю антисоціальною. Так, радянський дослідник сектантства В.Н. Потапов, стверджував, що сектантські керівники - колишні злочинці, які після відбування покарання пішли до сект і у специфічній формі використовують сектантську ідеологію, чим виражають свої негативні соціальні настрої [11.-C. 13,15]. Подібна позиція преси, телебачення та літератури сприяла тому, що у свідомості широких верств населення формувався стійкий образ сектантів, які фактом свого існування наносять шкоду радянській державі. У 60-і - першій половині 80-х років звинувачення віруючих зводились до таких пунктів як антирадянська агітація, залучення до секти нових громадян, зокрема дітей, відрив їх від громадського життя та "впливу радянської ідеології", зберігання релігійної літератури антирадянського змісту, відмова від служби у радянській армії. Касаційні скарги засуджених віруючих, як правило, залишалися без задоволення, тому що їх провини класифікувалися як "особливо небезпечні для держави". Покарання сягало 25 років позбавлення волі.

З кінця 70-х років представники влади й дослідники сектантства все частіше застосовують термін "релігійний екстремізм". Факти, які були у розпорядженні радянських органів, свідчили про те, що "спалах екстремізму" виник у середовищі незареєстрованих сектантів. На них припадало більше 80% всіх порушень закону [3.-Ф.Р-1.-Оп.25.-Спр.3329.- Арк.25].

Ізоляція українських віруючих від суспільства за радянських часів, соціальний скепсис, що був характерним для протестантської громадської позиції, не вплинули на процес пристосування релігійних рухів до сучасних умов. З кінця 70-х - на початку 80-х років все відчутніше виглядають модерністські процеси в протестантському середовищі, хоча частина з представників крайніх релігійних течій залишилась на позиціях фундаменталізму. Протестантські автори 70-80-х років у своїх роботах доводять віруючим про відсутність антагонізму наукового й релігійного світобачення. В цілому, моноідеологічний радянський суспільний лад виявився індикатором адаптаційної спроможності українських протестантів до існуючих умов.

Кінець централізованої безбожності, зміни в ідеології та суспільній свідомості часів незалежної України позначилися на долі протестантів відчутним зміцненням їх позицій. Сьогодні протестантські напрямки мають чітко сформульовану ідеологію та церковну організацію. У суспільно-політичних поглядах сучасного українського протестантизму відбулася трансформація: більшість віруючих, на відміну від радянського періоду, бере участь у розбудові держави. Причини переоцінки світоглядних орієнтирів полягають у наступному:

Кардинальні зміни, що здійснилися у державно-церковних відносинах з 1991 р.; визначення сприятливого релігійно-правого поля позначилися на відношенні віруючих до держави, їх місці у суспільному житті країни.

Модернізаційні процеси, які тривають у середині рухів, призвели до їх пристосування до існуючих умов. Протестантські лідери враховують реалії сьогодення, які свідчать, що ізоляція церкви від суспільно-політичного життя негативно позначається на зовнішньому обличчі релігійних рухів, між якими все ще відбуваються змагання за новонавернених.

Вільне спілкування з іноземними одновірцями, яке стало можливим з початку 90-х років, також вплинуло на відношення протестантів в Україні до політичних справ. Як відомо, протестантизм в Європі та Америці не відмежовується від політичних питань. Релігійні центри мають власну позицію щодо актуальних проблем людства, впливаючи на їх вирішення; лідери країн Європи та Америки не приховують своєї релігійної приналежності тощо.

Сучасний протестантизм змінив своє обличчя, руйнуються деноміналістичні та регіональні особливості різних культів. На сьогоднішній день 80% протестантів України є етнічними українцями [12.-C.144]. Якщо за радянських часів протестанти висловлювали космополітичні погляди, то сьогодні вони підтримують національну ідею.

Підвищення інтелектуального рівня протестантів (вони навчаються у вузах, отримують середню спеціальну освіту).

Відносини між державою і церквою нині набувають нового звучання. Вже нікого не дивують зустрічі на рівні Президента з релігійними діячами України. Відбувається діалог у таких напрямках, як: держава - релігійні центри, релігійні центри - віруючі. Так, у 1995 р. було підписано "Звернення керівників релігійних центрів і об'єднань України до народу". У ньому керівники найчисельніших релігійних конфесій України, в тому числі лідери трьох гілок православної церкви України, муфтій Духовного управління мусульман України, президент Союзу ЄХБ України, голова Союзу християн віри євангельської (п'ятидесятників) України, президент