Подібні заклики і звернення потребують підкріплення реальними кроками. Відсутність бажання з боку релігійних центрів йти на компроміс, намагання привернути на свій бік симпатії тих громадян, що вагаються між вірою та безвір'ям, втручання політичних інтересів та геополітичних планів інших країн у релігійну ситуацію України не сприяє вирішенню кризи в християнському світі країни. Однак наявність діалогу держава-церква дає надії на подолання існуючих проблем.

За соціологічним опитуванням, проведеним автором, з'ясувалося, що на питання "Якими Ви бачите взаємини між державою і релігійними організаціями?" 40,6% опитаних відповіли, що держава повинна надавати посильну допомогу; 12,5% - держава повинна бути нейтральною до таких організацій; та 46,9% - держава не повинна втручатися в справи релігійних організацій (результати соціологічного опитування віруючих-п'ятидесятників Запорізької, Дніпропетровської областей). Відсутність одностайності у середовищі віруючих одного протестантського напрямку в питанні взаємин з державою, коли вони наполягають на протилежних позиціях, можна пояснити недовірою до влади з боку протестантів, що зазнали переслідувань за радянських часів.

Зміни у суспільно-політичних поглядах, які відбулися у середовищі українських протестантів, позначились і на їх відношенні до виборів. Згідно з законодавством релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній до цих органів. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами [16.-C.9]. Реалії сьогодення засвідчують, що цих вимог у ході виборчих перегонів не завжди дотримуються. Намагання політичних партій заручитися підтримкою протестантського релігійного середовища співіснують з бажаннями віруючих бачити у Верховній Раді виразників своїх інтересів. Досліджуючи участь протестантів у виборах, можна лише виявити певні тенденції, характерні для їх політичних позицій. Пам'ять віруючих про колишні переслідування за радянських часів позначилась на їх виборі та позбавила сьогодні партії лівих відчутної підтримки з боку протестантів. Хоча особиста приязнь до кандидата може бути вирішальною при голосуванні. Під час виборів до Верховної Ради 1994 та 1998 рр. отримали підтримку з боку протестантів Всеукраїнське об'єднання "Громада", Християнсько-демократична партія України, виборчий блок "Вперед, Україно!", Соціал- демократична партія України (об'єднана) [17.-С.202]. Недотримання партіями своїх обіцянок, слабкість партій релігійної спрямованості призвели до переоцінки ситуації виборцями. На виборах 2002 р. об'єдналися представники протестантів, православних і греко-католицьких церков у лавах політичних блоків "Наша Україна" та Юлії Тимошенко (БЮТ) [18.-С.11]. Однак сьогодні не можна чітко визначити політичні симпатії протестантів. Впевнено можна говорити лише про подолання ними ізоляції від суспільства. Яскраво доводить цю тезу участь протестантів у виборах, балотування віруючих до Верховної Ради та місцевих органів влади.

З пізньопротестантських церков, що розглядаються, найбільш політично активними виглядають п'ятидесятники та баптисти, поміркованими адвентисти сьомого дня та віддаленими від участі у політичних справах свідки Єгови.

Про активну суспільну діяльність протестантів говорять такі дані. На питання "Чи суперечить виконання суспільних доручень Вашим релігійним переконанням?" 3,1% віруючих-протестантів відповіли, що так, суперечить; 71,9% - вважають, що не суперечить та 25% - частково (іноді) (результати соціологічного опитування віруючих-п'ятидесятників Запорізької, Дніпропетровської областей). Аналізуючи наслідки суспільно-політичної активності віруючих, можна відзначити їх двоякість. З одного боку, чітко сформульована громадянська позиція протестантів, політичні симпатії мінімізують маніпулювання їх думками. З іншого - надмірна політизація життя впливає на втручання політики у духовні справи, використання церкви в політичних цілях.

Таким чином, з отриманням Україною незалежності протестанти здобули очікувану свободу дії та активізували свою суспільно-політичну діяльність. Сьогодні протестантизм в

Україні є органічною частиною релігійної карти країни, що здатен впливати на суспільні процеси. Пристосовуючись до нових реалій сьогодення, пастирі та члени церков не повинні забувати, що їх діями повинні керувати загальнохристиянські риси, такі як: милосердя, братолюбність, безкорисливість, терпимість. У разі вирішення міжконфесійних проблем, релігійні громади та церкви можуть підштовхнути суспільство до злагоди.

Джерела та література

Любащенко В.І. Історія протестантизму в Україні: Курс лекцій. - Львів, 1995

Ельжбета А. Українці протестантської віри в міжвоєнній Польщі (1920-1939) // Історія релігій в Україні. Тези повідомлень Міжнародного V круглого столу. - Львів, 1995.

Центральний державний архів громадських об'єднань України.

Гидулянов П.В. Отделение церкви от государства в СССР. Полный сборник декретов, ведомственных распоряжений и определений Версуда РСФСР и других советских социалистических республик: УССР, БССР, ЗСФСР, Узбекской и Туркменской / Под ред. Красикова П. А. - М., 1926.

Железногорский Г. Советская