Т. В. Грушова

ВПЛИВ ПРОТЕСТАНТСЬКОГО ФАКТОРА НА КОНФЕСІЙНУ СИТУАЦІЮ УКРАЇНИ

в ХХ ст. (ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ)

Зміна світоглядних парадигм, національне відродження сучасної України видозмінюють духовну сферу. Панування в суспільстві принципів толерантності щодо переконань інших стало вимогою часу та необхідним кроком до злагоди. Провідником цієї вимоги у духовній сфері може стати церква. Складна ситуація в українському християнстві та напруженість міжконфесійних взаємин вимагають аналізу, всебічного дослідження джерел конфлікту для визначення перспектив подальшого розвитку релігійних течій. З'ясування причин напруженої ситуації між християнськими церквами в Україні є однією з актуальних проблем в історичній та філософській науках.

Складовою частини даної проблеми є протестантський чинник у загальній релігійній ситуації в Україні. Ця увага обумовлюється специфікою протестантизму як мобільного релігійного напрямку. Так, тільки за останні два десятиліття українські протестанти суттєво змінили своє обличчя, що викликало значний суспільний резонанс. Тому проблеми ролі і місця протестантів на релігійній карті України протягом ХХ ст. та їх впливу на конфесійну ситуацію ми спробували вирішити в даній статті.

У радянській історіографії церковна проблематика досліджувалася в контексті демонстрації глибокої кризи та занепаду релігійної ідеології, а також показу того, що вплив з боку влади на світобачення віруючих неминуче веде до атеїзму, заперечення перспективності всіх форм релігійної свідомості. Сподівання керівництва радянської країни на форсовану атеїзацію не виправдались, тому з кінця 1930-х років починається дослідження окремих релігійних напрямків. Протестанти опинились під ударом нищівної критики. Їх звинувачували в аполітичності, у відмові від служби в армії, "імперіалістичних впливах" на соціалістичному просторі тільки тому, що міжнародні центри їхніх конфесій знаходились за кордоном (більша частина у США) тощо.

Аналіз релігійної ситуації в Україні сучасними дослідниками вирізняється полярністю думок. Протестантизм у дослідженнях постає як складова частина релігійного світу, так і самостійна проблема історико-філософських досліджень. Очевидна невизначеність вчених щодо становища церков та їх ролі в національному відродженні країни. Анатолій Колодний у низці робіт акцентує увагу на кризі в релігійному середовищі, відсутності релігії в ролі морального імперативу у сфері повсякденного життя людини, на що вказує матеріальна скрута традиційних церков, оволодіння релігійним полем України різних зарубіжних місій, міжцерковні і внутрішньоконфесійні колізії тощо [1.-С.31]. Натомість, Олексій Шуба наводить докази на користь дії відроджувальних процесів у релігійно-церковному житті, які мають прояв у зростаючому престижі церкви, омолодженні контингенту віруючих та ін. [2.-С.177]. Петро Косуха стверджував про наявність релігійного ренесансу: відроджуються церкви, скривджені за тоталітарного режиму, відбувається інституціоналізація церковного життя, розширюється сфера культової та позакультової діяльності православних греко-католиків та протестантів [3.-С.145]. Об'єктивні аналітичні узагальнення можливі при детальному аналізі існування окремих культових систем.

Наприкінці 80-х років тема стану протестантизму в Україні починає активно досліджуватися. Так, робота Віктора Єленського "Сучасний протестантизм" (Київ, 1989 р.) вирізняється повнотою викладення матеріалу та являє собою фактологічну цінність. Автор вибудовує низку суспільних явищ, завдяки яким застій, що проявлявся в економіці, соціальній та духовній сферах часів радянської України, призвів до соціальної корозії, падіння соціальної моралі, бездуховності. Усе це в свою чергу - до виокремлення особистості у рамках безпосереднього оточення. Ці фактори сприяли конфесійній відокремленості, живили ізоляціоністські тенденції протестантів [4.-С.10-11].

Вікторія Любащенко в роботі "Історія протестантизму в Україні" (Львів, 1995) починає дослідження з появи протестантських ідей в Україні, доводячи закономірність і самобутність реформаційних процесів в Україні, де, як і в більшості східноєвропейських країн, протестантизм стояв осторонь проблем етнічного самовизначення народів, будучи певною міжнаціональною і міжкультурною світоглядною моделлю [5.-С.7, 40-51]. У роботі звертається увага на культові відмінності протестантських напрямків, особливості існування за радянських часів тощо. В. Любащенко досліджує й сучасний стан протестантизму, для якого є характерним залучення віруючих до вирішення глобальних проблем людства, відмова від нейтральності у політичному житті та національних проблемах. У своїй більшості протестанти, на думку автора, "не втручаються у внутрішньоцерковні проблеми інших конфесій, не виявляють нетерпимості до нових релігійних утворень", окрім єговізму, дотримуються екуменічної позиції [5.-С.311-312].

Конфесійна ситуація в Україні - це, по-перше, витвір національної релігійної традиції, проміжний підсумок ходу історичних подій, розвитку духовної традиції; по-друге, прояв сучасного соціально-економічного рівня країни та державної політики щодо релігії. Міжконфесійні колізії сучасної України мають глибокі корені: у ХХ ст. різниця лише між християнськими напрямками є культовою, обрядовою, національною та історичною. Автономізація різноманітних течій християнства в Україні, небажання йти на поступки є однією з причин конфліктної ситуації. Це, в свою чергу, вимагає пошуку шляхів виходу з неї. Науковці наголошують на необхідності екуменічної єдності, створення національної церкви тощо.

Протестантські церкви подають певний (і на сьогодні традиційний) чинник релігійної інфраструктури України. Вплив протестантського фактора на конфесійну ситуацію країни має наступні вектори:

1. Вплив на етноконфесійні відносини України. Шляхи та час проникнення протестантських ідей в Україну були різними, вони, безперечно, відбилися на формуванні світогляду місцевого населення. Протестантизм не став в Україні провідним, домінуючим релігійним явищем, але корегував етноконфесійну ситуацію. Розповсюджуючись в Україні, цей напрямок набував іншого вигляду, який відрізнявся від європейського, цьому сприяв процес взаємовпливу протестантизму й національної культури. Отже, взаємодія релігійного та етнічного компонентів є органічною, а впливи національно-етнічні та релігійно-конфесійні - взаємними.

Вплив на конфесійну карту України, де протестантські напрямки займають певну

нішу.

Вплив на міжцерковну ситуацію, проявом