Розглянемо ці вектори більш детально.

Вивчення джерел конфліктної ситуації в християнському світі не правильно пояснювати проблемами сьогодення, це питання має глибинні корені. Перш за все культові та етичні відмінності католицизму, православ'я та протестантизму різняться між собою за формою. Можливість неоднакового тлумачення тексту Біблії, яка є загальним знаменником для всіх християн, породила причину різноманіття конфесій. Жодне релігійне вчення, крім християнства, не має такої кількості напрямків. За історичним досвідом, релігійний фактор в етнопсихології може виконувати як інтегруючу роль, так і стати на заваді такому процесу. Українець сприймав дух християнства, а не його букву чи форму. Тому християнську духовність українців характеризує не ортодоксальність, а динамізм. Жодна з християнських конфесій не з' являлася в Україні як продукт органічного саморозвитку суспільства в цілому. Це призвело до розколу суспільства, міжконфесійних колізій, трагедій в національному бутті, зумовлених релігійними факторами [6.-С.4].

За визначенням Відділення релігієзнавства Інституту філософії України "православ'ю Українському" притаманні такі риси: демократизм церковного життя, соборноправність у вирішенні питань церковного життя, порівняно висока віротерпимість, європейськість і відкритість іншим релігійним системам, гуманізм [7.-С.255-256]. Це визначення важливе для даного дослідження. Автор погоджується з тезою про те, що ментальні особливості українців допускають поліконфесійність. З цього приводу показовою є віротерпимість, яка характеризує українське суспільство. Отже, поліконфесійність в Україні є традиційною та має тенденцію до зростання.

Поширення протестантських ідей в Україні відбувалося паралельно з європейським процесом розповсюдження протестантизму. Одна з перших рукописних пам'яток раннього протестантизму в Україні відноситься до кінця ХVІ ст. На рубежі ХVІ-ХVИ ст. на Волині та Київщині поширюється раціоналістична течія протестантизму - социніанство. З другої половини ХVІ - першої половини ХVИ ст. в Україні розповсюджуються ідеї лютеранства, кальвінізму та інших протестантських течій, з середини ХVШ - 70-х років ХІХ ст. з'являються менонітство, баптизм, методизм та штундизм, а з останньої чверті ХІХ в середовищі протестантів починають домінувати баптизм, п'ятидесятництво, адвентизм, єговізм.

На початку ХVШ ст. православна церква як офіційно проголошена державна релігія Російської імперії втрачає національну роль в Україні та цілковито залежить від царату. Необхідно зазначити, що на російській території протестантизм взагалі не мав значного поширення. Російський зразок православ'я демонструє більш жорстке ставлення до інакодумства та інших релігійних систем. Держава використовувала господарські та культурні здобутки протестантів. Свобода, яка була їм надана за часів Російської імперії, не допускала пропаганди протестантизму поміж православними. Особи, винні в розповсюдженні єресі чи в створенні нових сект, ворожих до віри, підлягали позбавленню прав статку та засланню. Це була перша хвиля тиску на протестантів.

Нова хвиля тиску мала місце за радянських часів. Реалізація в межах СРСР атеїстичної доктрини більшовизму була войовничою за характером. Поділ громадян за світоглядним принципом на віруючих та невіруючих і сам хід проведення кампанії по насильницькій атеїзації населення виявилися утопічними. Більше того, пагубні наслідки цієї політики є однією з причин складної релігійної ситуації сучасної України. Одним з уроків подібного історичного досвіду є усвідомлення того, що штучне нищення релігійних традицій не приводить до безвір'я.

У 1920-ті роки зареєстровані були не всі громади віруючих. Проведений у перші роки існування радянської влади статистичний облік релігійних об' єднань свідчив про строкатість релігійного життя в Україні, в якому значну роль відігравали сектанти, незважаючи на колишнє переслідування їх царатом. Так, у 1925 р. в Україні, за неповними даними, налічувалось 1 578 сектантських об'єднань різних сповідань із загальною кількістю віруючих 148 625 осіб [8.- Ф.Р1.-Оп.20.-Спр.2007.-Арк.17].

Прикладом взаємин протестантів із спорідненими течіями та православною церквою в Україні у довоєнний період може бути історія пізньопротестантського напрямку п'ятидесятництва. Представники цього культу з'явилися в Україні в 20-х рр. ХХ ст. Течії баптистів, єговістів, адвентистів, євангельських християн та менонітів на цей час мали вже певну традицію на теренах нашої країни. З одного боку, цей факт полегшив процес поширення п'ятидесятництва в Україні, де населення вже було знайоме з протестантськими ідеями, з іншого, породив конфліктну ситуацію між п'ятидесятниками та спорідненими течіями, тому що починали проповідницьку діяльність п'ятидесятники саме в їх громадах.

З часу появи в Україні п'ятидесятництва керівні органи помітили, що відхід з православ'я у сектантство незначний, лише контингент сектантів переходив з однієї течії до іншої. Сектанти не вели ніякої пропаганди проти православ'я і в той же час не входили з останнім у спілкування [8.-Ф.Р.1.-Оп.20.-Спр.2007.-Арк.11]. Між сектантами та православною церквою склалася ситуація "військового нейтралітету". На думку представників органів влади того часу, ріст сектантства у 20-ті роки був викликаний, з одного боку, ослабленням православ'я (припиненням місіонерської роботи православної церкви, значним погіршенням правового становища духовенства та рівня його духовного виховання, відсутністю "живої проповіді" з боку православ'я), з іншого - привабливими елементами релігійної системи самих сектантів (організованість, наполегливість в досягненні своєї мети, віра в істинність свого вчення, благодійність, відсутність вад: пияцтва, крадіжок серед членів сект; прагнення пожвавлення релігії на противагу консерватизму православ'я, участь кожного в житті громади, культурно- господарські успіхи протестантських громад; соціально-політичні гасла з закликом до братства, рівності тощо) [8.-Ф.Р.1.-Оп.20.-Спр.2007.-Арк.22-23].

П'ятидесятництво привернуло увагу прозелітів перш за все новизною культу, можливістю особистого "спілкування з Богом", тому до громад п'ятидесятників з інших релігійних