У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


рухів перейшла найбільш емоційна частина віруючих. Відхід до п'ятидесятників занепокоїв лідерів баптистських громад, для них розповсюдження п'ятидесятництва здавалося "погромом", який "залишає після себе жалюгідні сліди духовної розрухи" [9.-С.63-64]. Небайдужим до процесу відходу власних віруючих до громад п'ятидесятників було й керівництво євангельських християн, яке у квітні 1925 р. своєю постановою орієнтувало віруючих на проведення молитовного тижня, за мету якого ставилося зміцнення віри в лавах євангелістів у зв'язку з помітним відходом у п'ятидесятництво [8.-Ф.Р.1.-Оп.20.-Спр.2007.-Арк.12]. Ті віруючі, що почали відвідувати молитовні збори п'ятидесятників, були відлучені від своїх громад. Отже, протестантизм на початку ХХ ст. являв собою не єдиний рух, а розрізнені течії, іноді неприязні одна до одної.

Прагнення до об'єднання сект в Україні в довоєнний період не помічалося. Сектантські групи існували за принципом нейтралітету, відкритої ворожості між собою не проявляли, зазначаючи, що перед Богом всі вчення рівні. Крок до ізоляції був зроблений лідерами п' ятидесятницького напрямку християн євангельської віри (ХЄВ) на ІІ Всеукраїнському з' їзді громад ХЄВ (1927 р.), на якому було прийнято рішення не допускати у власних громадах до проповідування баптистів, євангельських християн та адвентистів, а також "нічого не мати спільного з єретичними сектами" [Ю.-Ф.Р.5.-Оп.3.-Спр.Ю57.-Арк.24]. І в подальші роки протестанти зберегли ізоляціоністські тенденції, дотримуючись дистанційності від споріднених течій та православ'я й віддаючи перевагу чистоті власного культу.

Прояв "духу" церкви найбільш яскравий в критичних ситуаціях, коли демонструється внутрішня міцність, здатність до консолідації прихильників віри перед зовнішньою загрозою. Під час Другої світової війни готовність працювати задля перемоги над окупаційними військами виразили також представники різних церковних об'єднань. Зі словом до віруючих УРСР звертаються керівники союзів євангельських християн, баптистів, старообрядські лідери,

представники православних церков та інші. Але зовнішня загроза не стала тим загальним знаменником, який змусив би християн припинити своє автономне існування. "Відлига" увійшла до історії як період тимчасового компромісу держави та релігійних організацій. Реабілітація почуттів віруючих не входила до планів керівництва держави. У цей час християнські церкви продовжили своє існування, але вже на нелегальному становищі. Пояснюючи його, сучасні вчені використовують термін "катакомбні церкви". У повоєнний період так само було відсутнє прагнення до християнської єдності, більше того, традиційні церкви не виступили на захист прав віруючих, національної і духовної ідентичності українців. Цієї функції не виконало ні православ'я, ні протестантизм. Цей факт можна пояснити історичною трагедією України, а саме - розчленованістю території країни між кількома державами, а це, в свою чергу, призвело до релігійного деномінаціоналізму та до того, що церква не стала захисником інтересів українства.

Другий вектор впливу протестантського фактора на конфесійну ситуацію країни - вплив на конфесійну карту України. Нішу, яку займають протестанти в Україні у ХХ ст., репрезентують пізньопротестантські напрямки. Не існує об'єктивних даних про стан релігійності в УРСР із-за наявності "подвійної бухгалтерії", яка виникла внаслідок приховування місцевим керівництвом справжньої ситуації та намагання видати бажане за дійсне. За даними уповноваженого ради в справах релігійних культів, у 1959 р. віруючих, які належали до пізньопротестантських культів зареєстрованих громад та нелегально діючих груп, в УРСР нараховувалось орієнтовно 136 400 чоловік. Більша частина зі вказаної кількості належала баптистським громадам, яких налічувалось 1300 та відвідувало їх 104354 віруючих [8.-Ф.Р-1.-Оп.24.-Спр.4927.-Ч.ІІ.-Арк.283, 289]. Залучення нових членів до пізньопротестантських громад відбувається за рахунок, головним чином, багатодітних родин віруючих, менша кількість - колишні невіруючі, ті, хто вагався між вірою та невір'ям (потрапили до церков в результаті індивідуальної місійної роботи) та незначна частка - колишні представники православ'я, що були розчаровані надмірною догматизацією церковного життя.

Постатеїстичне суспільство характеризує революційний за характером розвиток релігійності населення та екстенсивна розбудова релігійно-церковної мережі. Протестанти з отриманням права на легальну діяльність вийшли з підпілля та зміцнили позиції. За останні 12 років відбулося збільшення чисельності представників протестантизму (див. табл. 1) за рахунок реєстрації громад, що діяли нелегально у радянський період та новоприбулих (у таблиці наведені дані стосовно чотирьох основних пізньопротестантських напрямків, інші протестантські напрямки є менш численними та суттєво не впливають на конфесійну карту України).

Дані таблиці свідчать про міцність позиції протестантів в Україні. Зі здобуттям Україною незалежності вони отримали не лише можливість реєстрації, а й реальну змогу відкрито проводити молитовні збори, місійну й благодійну роботу. Можна з впевненістю стверджувати, що протестанти в Україні - це релігійні конфесії, які мають свою історію та майбутнє.

У постатеїстичному суспільстві об' єктивно склався значний прошарок населення, який не визначився з власною церковною належністю. За соціологічними дослідженнями Національного інституту стратегічних досліджень, на 1992 р. православні склали 20% вибірки, репрезентативної для всієї країни, греко-католики - 5%, інші віровизнання - 2%, 42% вважали себе віруючими, але не належали до жодної з церков, 32% назвалися атеїстами [13.-С.7]. Останні дві категорії опитаних мали безсумнівний інтерес для церков. Варто сказати, що на початку ХХІ ст. ситуація, пов'язана з релігійністю українського суспільства, значно змінилася. У 2002 р. невіруючих виявилося 10,7%, а переконаних атеїстів - всього 2,2% [14.-С.9]. Отже, відбувається самовизначення населення країни в конфесійних координатах.

Сучасні українські протестанти, як і раніше, не є єдиним рухом, хоча можна виділити їх загальні риси. По-перше, пізньопротестантські напрямки зробили крок до інституціоналізації, долаючи сектантські риси та


Сторінки: 1 2 3 4 5 6