поділу нації на віруючих та атеїстів сьогодні наявний поділ християн України на "ми" та "вони", що не сприяє суспільній злагоді та поглиблює непорозуміння в зламно-екзистенціальний період вітчизняної історії. Постає питання про моральне право представників певних церков встановлювати стандарти релігійного життя. Отже, насадження принципу "тільки ця віра є істина" поглиблює конфлікт у християнстві та не дозволяє церкві виконати роль морального регулятора в суспільстві. Радянський атеїстичний експеримент, результатом якого було намагання держави перетворити релігійні організації на певні резервації, згуртував віруючих, які продовжили своє існування нелегально. Для церков це була мобілізація внутрішніх резервів задля виживання. За історичним досвідом тиск на релігійні громади не зупиняв їх діяльності, а іноді, навпаки, призводив до пожвавлення проповідування власних вчень. Православні церкви, оголошуючи єретичними протестантські напрямки, так само роблять спробу перетворити їх громади на такі
Яка ж реакція представників церков, засобів масової інформації та самих протестантів на таку ситуацію? Церковні ієрархи роблять заклики щодо примирення. Наприклад, у 1997 р. було підписано Меморандум християнських конфесій України про несприйняття силових дій у міжконфесійних взаємовідносинах [17.-С.25-26]. За участю православних ієрархів у 2002 р. було проведено міжнародну конференцію "Православ'я та загроза тоталітарних сект в Україні". Оприлюднюючи результати роботи конференції в православній пресі, публікації містять звернення до засобів масової інформації "регулярно висвітлювати негативну діяльність" деструктивних сект в Україні. Реакція вчасна та правильна: в Україні дійсно є тоталітарні секти, діяльність яких негативно впливає на здоров'я людей та руйнує людські моральні якості. Їх існування заборонено законодавством України та за Кримінальним кодексом передбачається покарання керівника групи, діяльність якої здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень або виконання релігійних обрядів і поєднується із заподіянням шкоди здоров'ю громадян (Ст. 181 КК України). Але в цьому ж зверненні до когорти таких бузувірських культів віднесені і зареєстровані релігійні громади [18.-С.12]. На місцевому рівні це може сприйматися як заклик до дії та проявитися тотальною боротьбою з неправославними релігійними громадами. Розв'язання міжцерковного конфлікту на місцях не завжди коректне та часто здійснюється з позиції сили ("Православних все-таки 99%, і диктувати умови будемо ми") [19.-С.13]. Таку ситуацію можна пояснити тим, що домінуючою в релігійному просторі України є Українська православна церква Московського патріархату, для якої характерне жорстке ставлення до віруючих інших сповідань (зазначено вище), поширення цих принципів у країні, де історично обумовлена віротерпимість, не є визначальним. У цьому контексті варто нагадати, що у Кримінальному кодексі передбачено кримінальне покарання за образу почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями (Ст. 161 КК України).
Не можна визначити загальної позиції, якої дотримуються засоби масової інформації, але поширеною тезою є твердження про Україну як православну державу, що нівелює роль інших християнських напрямків та релігій національних меншин. Некоректне та некомпетентне розв'язання актуальних питань іноді загострює ситуацію. Все це сприяє закріпленню нав'язаної радянських часів негативної думки про протестантів як бузувірів та сектантів. Саме суспільство зайняло конформістську очікувальну позицію.
Реакція протестантів на морально-психологічний тиск достатньо чітка: вони не вступають до відкритого конфлікту, дотримуючись принципів нейтральності у відносинах, та наголошують на необхідності реалізації принципів свободи совісті та віросповідання.
Таким чином, історичний аналіз впливу протестантів на конфесійну ситуацію Україні дозволяє зробити наступні висновки:
Протестанти займають певну нішу в релігійному середовищі України та є представниками традиційних для України релігійних напрямків.
Протестанти не являють собою єдиного руху, чим ще більше поглиблюють поліконфесійність, що характерна для релігійної карти України.
Взаємини між традиційними церквами та протестантськими громадами можна визначити як напружені. Пошук виходу із ситуації, що склалася, ведуть науковці та представники церков.
Сьогодні протестанти визначились зі своєю позицією щодо суспільного життя. Соціальна герметизація залишається в минулому. Ними зроблено вибір на користь соціальної активності. Разом вони утворюють певний рух милосердя, орієнтуються на національні інтереси країни, повільно відмовляються від космополітичних поглядів, пропагують здоровий спосіб життя. Все це створює привабливість церкви з власним баченням соціальної гармонії.
Претензії релігійних конфесій на богообраність, винятковість, досконалий світогляд - шлях до поглиблення міжконфесійного конфлікту. Необхідно усвідомити, що тиск та ворожість, за історичним досвідом, не приводили до вирішення конфлікту. Духовна автономність релігійних напрямків не сприяє суспільній злагоді, а змагання за істинний християнський спосіб життя може лише поглибити рівень конфліктності у ситуації, що склалася. Конформізм суспільства, радикальна позиція церков можуть призвести до того, що традиційний для України релігійний деномінаціоналізм сягне рівня духовної анархії. Для всіх церков за мету повинна стати гармонізація релігійного життя України, і тоді релігія буде спроможною виконати функцію духовного інтегратора суспільства, а міжцерковний діалог стане не ідеалом у майбутньому, а сьогоденною реальністю.
Джерела та література
Колодний А. Релігія і церква в контексті історії України // Історії релігії України: У 10 т. - К., 1996. - Т. 1: Дохристиянські вірування. Прийняття християнства.
Шуба О. Релігія в етнонаціональному розвитку України (політологічний аналіз). - К., 1999.
Косуха П. Світоглядний прорив. Ставка на час і терпимість // Віче. - 1994. - №7.
Єленський В. Сучасний протестантизм. - К., 1989.
Любащенко В. Історія протестантизму в Україні. - Львів, 1995.
Колодний А. Закономірності релігійного процесу в Україні // Християнство в контексті історії і культури України: Матеріали 1-ї міжнародної наукової конференції. - К., 1997.
Релігієзнавчий словник / За ред.
