І. М. Спудка

ІДЕОЛОГІЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ОКУПАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ У СОЦІОКУЛЬТУРНІЙ СФЕРІ НА ТЕРИТОРІЇ РЕЙХСКОМІСАРІАТУ "УКРАЇНА"

В умовах здобуття Україною незалежності перед істориками відкрилися нові можливості щодо вивчення багатьох історичних проблем, на які було накладено за часів радянської влади табу. Друга світова і її невід'ємна складова радянсько-німецька війна також не залишилися поза увагою науковців. Серед непріоритетних тем за радянських часів слід виділити проблему окупаційного режиму, який розглядався однобічно й під заангажованим партійним кутом. Введення до наукового обігу нових архівних джерел дають можливість по-іншому подивитися на проблему окупаційного режиму на території України, зокрема розглянути соціокультурну політику на значній території України, що увійшла до рейхскомісаріату „Україна". Тому метою даної статті є аналіз ідеологічного підґрунтя саме соціокультурної політики як невід'ємної складової нацистської окупаційної політики на території України.

На сьогоднішній день опублікована значна кількість збірників документів, монографій, синтетичних праць, пов'язаних з вивченням ідеологічного підґрунтя експансіоністської політики А. Гітлера на Схід. Серед робіт, пов'язаних з ідейними витоками нацизму, планами нацистського командування щодо українських земель, заслуговує на увагу дослідження В. Дашичева [1]. Велика кількість німецьких документів, вперше залучених до наукового обігу, становить значну цінність, і не втрачає актуальності й у наші дні. Вагомий внесок до вивчення даного питання зробив В. Коваль. У своєму узагальнюючому дослідженні він дійшов висновку, що задовго до приходу до влади нацизм проголосив свої агресивні зовнішньополітичні плани, головним завданням серед яких було здійснення східної загарбницької політики, а саме: завоювання європейської частини СРСР для розширення „життєвого простору" німецької раси. Для досягнення такої мети нацисти бачили лише один спосіб - ліквідувати СРСР, у тому числі й Україну, а також знищити населення, „очистити територію" для „арійської раси" [2]. Серед синтетичних праць, збірників документів і монографій, опублікованих останнім часом, привертають увагу „Політична історія ХХ ст."[3], „Україна в Другій світовій війні у документах" [4] й монографія В. Косика [5] та ін.

Ґрунтуючись на положеннях реакційної псевдонаукової теорії німецького географа Ф. Ратцеля про визначальне значення в житті держави її географічного становища, нацисти стверджували, що територія Німецької імперії не відповідала зростаючій чисельності й потенційним можливостям німецької нації. „Ми як дерево, що вросло коріннями в ущелину скелі, - писав один з публіцистів того часу. - Або ми розсунемо камінь і будемо рости далі, або опір виявиться настільки великим, що ми зачахнемо тому, що не будемо одержувати достатнього харчування" [6, с.108]. Ця теза стала квінтесенцією ідеї „розширення життєвого простору" і була проголошена А. Гітлером. У подальшому вона стала основною метою діяльності правлячої нацистської партії. Фюрер обіцяв своєму народу: „Я маю намір вирішити німецьке питання, тобто вирішити проблему німецької території. Майте на увазі, що, поки я живий, ця ідея буде цілком володіти мною. І ще будьте впевнені, що, як я передбачаю, коли в якийсь момент знадобиться зробити крок уперед, тоді миттєво почну діяти й при цьому не побоюся вжити крайніх заходів, тому що я переконаний, що це питання так чи інакше має бути вирішеним" [7, с.367]. Зрозуміло, що під рішучими кроками малися на увазі захоплення необхідних для розширення „життєвого простору" територій.

У своїй книзі „Майн кампф" А. Гітлер обґрунтував основні напрямки нацистської агресивної політики і пояснив, що розширення „життєвого простору" для німецького народу може відбутися тільки за рахунок Росії..." [8, с.438].

„Якщо ми хочемо створити нашу велику Німецьку імперію, ми повинні, насамперед, витіснити і винищити слов'янські народи - росіян, поляків, чехів, словаків, українців, білорусів", - цинічно заявляв А. Гітлер [9, с.7]. Подібні заяви лунали неодноразово. Про гітлерівські плани захоплення світу повідомлялося ще у 1939 р. у роботі Г. Раушнінга „Говорить Гітлер". „Я поставлю в центр сталевий стрижень великої Німеччини... блок ста мільйонів... Потім - Східна федерація: Польща, Прибалтійські держави, Угорщина, Балкани, Україна, Волга-ланд, Грузія. Федерація, але без армії, без власної політики, без своєї економіки... Західна федерація: Голландія, Франція, Фландрія, Північна Франконія... Північна федерація - Данія, Швеція, Норвегія...." - так бачив майбутню Європу фюрер [10, с.42].

Провідна роль у процесі підготовки підґрунтя „освоєння" нових територій належала створеному у квітні 1933 р. Зовнішньополітичному відомству (АПА) гітлерівської партії НСДАП. Очолив цю структуру один з головних ідеологів нацизму А. Розенберг. У середині АПА був утворений спеціальний „головний відділ" на чолі з А. Шикеданцем (партійний та адміністративний діяч, вважався з самого початку спеціалістом з „російського питання"), який був одним з найбільш близьких спільників А. Розенберга, що підтримував зв'язок з російською білою еміграцією. Важливу роль при штабі відігравав Г. Лейббрандт (виходець з Одеси, з 1919 р. жив у Німеччині, вважався фахівцем з „українського" питання). Згодом Г. Лейббрандт, посівши місце А. Шикенданца, став „начальником штабу" АПА.

Штаб АПА займався розробкою „теоретичних основ" для майбутнього освоєння європейського Сходу. Головними напрямками роботи цієї установи були розробка планів використання економічного потенціалу, адміністрування захоплених територій, впровадження стратегічних планів з „освоєння" загарбаних нових колоній „третього рейху" [11, с.77].

Для вироблення конкретних заходів щодо окупації Радянського Союзу на початку квітня 1941 р. було утворене центральне бюро на чолі з А. Розенбергом. Воно мало підготувати рішення щодо питання про східний простір.