Т. В. Грушева

РОЛЬ ЛІДЕРІВ-ПРОТЕСТАНТІВ У СТАНОВЛЕННІ П ЯТИДЕСЯТНИЦТВА В РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ

Дослідження проблем, що пов'язані з впливом конфесійної ситуації на духовне життя українців, має практичне значення. З цього приводу актуальною є дискусія в наукових колах, релігійному середовище та мас-медіа про шляхи розвитку української церкви та природність релігійного деномі- націоналізму для українських реалій. Протестанти сьогодні зайняли певну нішу на релігійній карті України та стверджують про свою автохгонність. Мета даного дослідження полягає у спробі реконструювати історичний шлях українських п'ятидесятників та проаналізувати роль їх лідерів у становленні п'ятидесятницького руху періоду радянської України, що допоможе більш повно проілюструвати витоки сучасної ситуації в релігійній сфері України.

У світі п'ятидесятництво з'явилося на початку XX ст. Цей релігійний культ не був единим і на сьогодні залишається подробленим на кілька напрямків. У громадах, які є низовою структурною одиницею в п'ятидесятництві, висока роль належить лідерам, які часто визначають напрямки діяльності віруючих. Тому схематично окреслимо структуру громад. Очолюють їх призначені вищими духовними сановниками пресвітери. Висування в пресвітери здійснюється на основі "відкриття Святого Духу". Освята вибраної особи у сан пресвітера проводиться через виконанням обряду рукопо- кладення. Безпосередніми помічниками пресвітера є диякони і дияконеси. Крім них, в громадах визначений штат проповідників (благовісників), один чи два регента [17, с.157-158].

В Україні організація громад зазначеного релігійного напрямку безпосередньо пов'язана з ім'ям Івана Юхимовича Воронаєва (насправді Микита Петрович Черкасов), який у 1921 p., відвідавши США, переїжджає до Одеси, де й починається його активна релігійна діяльність. У пам'яті українських п'ятидесятників І.Воронаєв залишився найбільш шанованим лідером цього руху. Саме він обирався головою Всеукраїнських з'їздів християн євангельської віри (п'ятидесятників), формулював основні програмні вимоги організації та визначав питання про відношення до держави [10, с.68]. Саме за його ім'ям цей релігійний напрямок найчастіше називали воронаєвським.

Більша частина протестантських громад з 1924 до 1926 pp. на своїх з'їздах оголошують про визнання радянської влади, сприйняття всіх її гасел. Лідери баптистів, євангельських християн, п Ьтидесятників, адвентистів сьомого дня та інших культів орієнтують єдиновірців на легальне та мирне існування в радянській державі. Незважаючи на те, що протестанти дотримуються позицій релігійного пацифізму, конфліктів з владою через відмову служити в армії не було, у своїй більшості віруючі відбували військову повинність, вважаючи її "оброком", хоч при можливості користувалися Декретом, який звільняв їх від служби в армії [10, с.61]. Вся діяльність воронаєвців в цей час відбувалася в межах закону. Лідери п'ятидесятницького руху переконували віруючих у необхідності підпорядкуватися державі. І.Ю.Воронаєв у статті "Нагадуй їм слухатися й підкорятися начальству та владі" писав, що віруючі повинні виконувати обов'язки, які викликані існуванням держави нарівні з іншими громадянами [16, арк.29].

Організаційне становлення громад п'ятидесятників Наддніпрянської України відбувалося в складних умовах: навіть в часи так званого "золотого десятиліття" для протестантів (період до 1929 р.) державні органи роблять спробу поставити під всебічний контроль релігійні громади шляхом їх реєстрації. Подальші кроки державної політики засвідчили намагання ізолювати віруючих від основної маси населення.

У 1930 р. в Україні за деякими даними нараховувалося 350 воронаєвських громад (17 тис. членів) [8, с.51]. Це був останній рік, коли п'ятидесятники-воронаєвці мали змогу відкрито проповідувати своє вчення, переслідування віруючих з цього часу набувають іншого, більш жорсткого характеру. 1930-і pp. були часом випробування для українського п'ятидесятництва. Зазнавши терору, громади пішли в глибоке підпілля. Чисельні звинувачення в антирадянській діяльності стали причиною масових репресій у релігійному світі. У середовищі п'ятидесятників ситуація загострювалася завдяки оцінці їх культу як "бузувірського", а тому шкідливого для громадськості.

Державні органи звинуватили Воронаєва в тому, що він був агентом іноземної розвідки на півдні України [11, с.34]. Стверджувалося, що діяльність Воронаєва, Колтовича, Ротарюка та інших п йти десяти и цьких лідерів і благовісників фінансувалася з-за океану. Усі ці звинувачення призвели до того, що у 30-і pp. Воронаєв та його помічники були репресовані. Задля відриву керівників груп від основної маси п'ятидесятників, органи влади засуджують й інших активних п'ятидесятників: у 1932 р. пресвітера М.С.Бута на 3 роки заслання [1, арк.31], у 1937 р. благовісника К.С.Кружка на 10 років ВТТ [1,арк.141об.], у 1940 р. М.С.Бута, К.Ф.Перев'язка на 10 років ВТТ кожного, в тому ж році інших лідерів Н.П.Сокола, М.А.Місюру на 8 років ВТТ кожен [5, арк. 140]. У провину їм ставилася "участь у контрреволюційній секті п'ятидесятників, антирадянська агітація, що була спрямована на підрив існуючого в СРСР ладу". Все частіше, при характеристиці культу, п'ятидесятники згадуються як бузувіри. Але пізніше послідовники Воронаєва Понурко, Бут та Кузьменко стверджували, що сам Воронаєв ніколи не проповідував та не підтримував бузувірського культу [16,арк.34].

Таким чином, на довоєнний період припадає організаційне становлення релігійних громад п Ьтидесятників воронаєвського напрямку, що були поширені переважно на східній Україні. Очіль- ники таких громад стають визнаними лідерами нового для цієї території релігійного напрямку, що визначають курс внутрішньогромадського життя та стосунки із "зовнішнім світом", у тому числі з державою. Помітивши таку роль, державні органи намагаються зменшити вплив цих діячів на релігійне життя шляхом їх ізоляції, в тому числі й через позбавлення волі.

Напередодні Другої світової війни легальне п'ятидесятництво майже припинило своє