Характерною рисою для судових справ 50-60 pp. були відкриті процеси, на які спеціально підбиралась атеїстично налаштована аудиторія. При розгляді кримінальних справ сектантських лідерів керувалися перш за все ст.209 ККУРСР ("Посягання на особистість та права громадян під приводом виконання релігійних обрядів чи іншим приводом") та статтями ККУРСР 54-10, 54-11, а для адміністративного судочинства ключовим був Указ Президії Верховної Ради УРСР від 12 червня 1961 р. "Про посилення боротьби з особами, які ухиляються від суспільно корисної праці і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя" [9,с.553-555] (як відомо, частина з керівних діячів релігійних рухів утримувалася на кошти громад). Так, до судової відповідальності в Україні були притягнуті та на різні строки засуджені у 1961 р. 102 лідери підпільних релігійних організацій, головним чином, п'ятидесятників та єговістів, у 1962 - 295 чоловік [10,с.95].

Роблячи спробу нейтралізувати діяльність лідерів п'ятидесятницького руху, ізолювати їх від загальної кількості віруючих, державні органи застосовують різноманітні засоби тиску: попередження сектантів з боку влади, штрафи, притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності. Видатних лідерів п'ятидесятницьких громад, як правило, звинувачували в анти радянській діяльності та карали з усією суворістю радянського режиму. З особливим розмахом пройшли судові процеси над п'ятидесятниками в 50-х pp. Так, В.Г.Стрюць, Г.С.Макаренко, Ф.Г.Гавриленко (м. Жданов, 1951 p.) були засуджені на 10 років кожен [21, арк.226], В.М.Фоменко, О.С.Кравченко, ААМельник (м. Запоріжжя, 1957 р.) на 25 років кожен [7, арк.122об-123] та інші. Звинувачення віруючих зводилися до таких пунктів як антирадянська агітація, залучення до секти нових громадян, зокрема дітей, відрив їх від громадського життя та "впливу радянської ідеології", зберігання релігійної літератури антирадянського змісту, відмова від служби в радянській армії [4, арк.111-124; 7, арк. 112-124]. Касаційні скарги засуджених віруючих, як правило, залишалися без задоволення, тому що їх провини класифікувалися як "особливо небезпечні для держави". Загальний висновок сформулював радянський дослідник сектантства В.Н.Потапов, стверджуючи, що сектантські керівники - колишні злочинці, які після відбування покарання пішли до сект і у специфічній формі використовують сектантську ідеологію, чим виражають свої негативні соціальні настрої [18, с. 13,15].

Безплідна боротьба п'ятидесятників за своє існування в атеїстичній країні призвела до зміни орієнтирів: наприкінці 60-х pp. лідери руху стверджують, що марксисти та атеїсти - це ідейні вороги п Ьтидесятницької віри [4, арк.27].

На початку 70-х pp. віруючі відчули суворий контроль органів влади за своєю діяльністю, але, на відміну від минулих років, спостереження держави за п'ятидесятниками прийняло якісно нові форми. По-перше, дані списочного обліку, якому підлягали виявлені нелегальні групи ще у 50-60-і pp., зараз значно поповнилися і конкретизувалися. Наявність точних даних про віруючих-сектантів і адреси проведення молитовних зборів, перетворило п'ятидесятництво з абстрактного в конкретного ворога. Це дозволило посилити нагляд за діяльністю конкретних груп п'ятидесятників. По-друге, проводилася широкомасштабна індивідуальна робота з лідерами цього руху по виводу їхніх громад і груп з підпілля завдяки їх автономній реєстрації й реєстрації в союзі з ЄХБ.

Державні органи визнали, що на поведінку рядових віруючих значною мірою впливає авторитет лідера. Тому іноді глибоко законспіровані п'ятидесятницькі групи виводилися на реєстрацію шляхом тривалої індивідуальної роботи. Завдяки роботі державних органів, які штучно створювали конфлікт між лідером групи та його найближчими помічниками, а потім, компроментуючи першого і підтримуючи других, від основної громади дробилися, відривалися і окремо реєструвалися новост- ворені громади [10, с.164].

Активізація віруючих-п'ятидесятників характерна для періоду кінця 70-х початку 80-х pp., коли до міжнародних політичних і громадських установ очільниками громад надсилаються чисельні листи з проханнями допомогти емігрувати з СРСР, які містять у собі ілюстрацію гоніння на віруючу частину радянського суспільства. У документах стверджується, що радянське керівництво здійснює "витончені та делікатні вбивства розуму, совісті, духу й людства", використовує психіатрію як засіб боротьби з інакодумством та ін. [10, с.169].

Лідери громад, що найбільш активно вимагали надання права виїзду з країни, бачилися для держави небезпечними та підлягали репресіям. 17 червня 1981 р. були засуджені дніпропетровські п Ьтидесятники І.А.Шабура, П.С.Павлюк, С.Ф.Ткаченко, Л.Ф.Литвиненко та інші на 5 років позбавлення волі кожний. З вересня 1977 р. вони намагалися емігрувати, пояснюючи свої наміри тим, що віруючі є полоненими радянської влади, яка не виконує міжнародні угоди [15, арк.67-85].

Таким чином, відомі діячі п'ятидесятництва традиційно виконували роль ідейних керівників руху. їх авторитет визнавався у громадах. Непримиренна позиція щодо реалізації інтересів громад, розповсюдження релігійних ідей стала для багатьох роковою. Періоди активізації місійної роботи, а відповідно й чисельного збільшення віруючих, що належали до культу, пов'язані з діяльністю лідерів. Такі відмінності, у цілому, формують образ п'ятидесятників як самостійного релігійного напрямку.

Джерела та література

Архів УСБ у Дніпропетровської обл. - П-16883.

Архів УСБ у Дніпропетровської обл. - П-24610. - Т. 1.

Архів УСБ у Дніпропетровської обл. - П-24610. - Т.2.

Архів УСБ у Дніпропетровської обл. - П-24610. - Т.7.

Архів УСБ у Дніпропетровської обл. - П-19803.

Архів УСБ по Запорізької обл. - Спр.П-13278. - Т.1.

Архів