Т.В. Грушова

УКРАЇНСЬКИЙ П'ЯТИДЕСЯТНИЦЬКИЙ РУХ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

П'ятидесятництво з'явилося в Україні в 20-х роках ХХ ст. Цей релігійний рух з часу появи не був єдиною течією, а складався з кількох напрямків. Проповідь нового віровчення знайшла благодатний ґрунт в українському релігійному середовищі, що було зумовлено наявністю протестантської традиції в Україні. З 1930-х років п'ятидесятницькі громади майже припинили легальне існування в СРСР. Провідні діячі

були заарештовані, а більша частина рядових віруючих, відмовившись від участі в радянському атеїстичному експерименті, продовжила своє існування, проводячи молитовні збори в явочному порядку.

Під час Другої світової війни ситуація в релігійному середовищі змінюється. На окупованій території німецька влада не чинить перешкод щодо відправлення релігійних потреб сектантами, які в цей час вийшли з підпілля та поновили проповідь Євангелія. На активну діяльність був отриманий дозвіл окупаційної влади, яка мала щодо сектантів й православних свої плани та використовувала церковну проблему для посилення ідеологічного впливу на віруючих СРСР [1.-C.13]. Показовою з цього приводу є діяльність п'ятидесятників воронаєвського напрямку (Християни євангельської віри (ХЄВ)), які за воєнних років активізували свою діяльність та збільшили кількість прихильників.

Окупаційна німецька влада дала дозвіл п'ятидесятникам на створення власного єпископату. Цей крок був розцінений воронаєвцями як можливість вийти з підпілля та поновити свою діяльність. У 1942 р. з м. Одеси до м. Дніпропетровська був перенесений Всеукраїнський Центр п'ятидесятників-воронаєвців. Дніпропетровська область була поділена на чотири єпископства з місцезнаходженням єпископів у основних промислових центрах: у Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Кривому Розі, П'ятихатках [2.-Ф.Р-1.-Оп.24.-Спр.4494.-Арк.262]. У тому ж році Всеукраїнську раду ХЄВ було перейменовано в "єпископальну церкву ХЄВ", і створено керівний орган - "єпископальна колегія церкви ХЄВ", який розташовувався у П'ятихатках (очолив Понурко) [3.-С.24]. Всього за період німецької окупації у Дніпропетровській області діяло 37 громад п'ятидесятників із загальною кількістю віруючих до 2 тис. чоловік. За неповними даними, на 1945 р. в області залишилося 17 діючих громад, 14 з яких функціонували з 1941-1942 рр. [4.-Ф.Р-6463.-Оп.1.-Спр.18.-Арк.6-8].

Для пожвавлення діяльності та вироблення програми подальших дій єпископат воронаєвців організовує зібрання восени 1942 р. у м. Олександрії Кіровоградської області, П'ятихатках та Дніпродзержинську Дніпропетровської області. Приймаються рішення "про організацію духовно повчальних і виховних співбесід", "про дитячі недільні школи", "про гуртки християнської молоді", "організацію сестринських гуртків" [5.-С.10-13].

У цей час громади ХЄВ відроджують свою діяльність і в інших областях. Пожвавлюється діяльність у колишньому центрі воронаєвців м. Одесі [6.-Ф.Р-4648.- Оп.2.-Спр.1.-Арк.7]. Активізували діяльність воронаєвці і на Донбасі, а саме: у Сталіно, Жданові, Краснодоні, Волновасі, Горлівці та ін. містах. Знову активізують місійну діяльність громади ХЄВ у Західній Україні [7.-С.13]. Взагалі за роки німецької окупації воронаєвці розповсюджують свій вплив майже на всю територію України. Якщо в 1942 р. в УРСР діяло близько 200 громад цього напрямку (близько 5 тис. віруючих), то протягом 1943 р. було створено ще 152 громади, які об'єднували 6,6 тис. віруючих [3.- С.25].

Протестантські лідери використали дозвіл окупантів на легальне існування в Україні. В їх середовищі навіть поширюють думки про намагання окупаційної влади об'єднати віруючих баптистів, євангелістів та адвентистів в єдину Христову Церкву [2.- Ф.Р-1.-Оп.23.-Спр.90.-Арк.4]. Але щодо віруючих німецька влада мала свої плани. Значне місце у цих планах відводилося Західній Україні, де було взято курс на підтримку уніатської церкви, в той же час зростання її могутності штучно стримувалося за допомогою численних сект [8.-С.42]. При протестантському об'єднанні "Світло на Сході", що діяло в умовах "рейху" офіційно, була створена біблійна школа (навчалися баптисти, п'ятидесятники, євангельські християни) [9.-С.43-44]. У Рівненській області був створений п'ятидесятницький місіонерський центр (очолив В. Гусарук). Пізніше цей центр радянські слідчі органи звинуватили в зв'язку з "українськими буржуазними націоналістами" [2.-Ф.Р-1.-Оп.24.-Спр.4927.-Арк.195].

У цілому в Україні за військових часів активізували свою діяльність майже всі п'ятидесятницькі напрямки, в тому числі: мурашківці, суботствуючі п'ятидесятники, сіоністи, євангельські християни в дусі апостольському, громади Християн віри євангельської та Християн євангельської віри. Наприклад, завдяки місіонерській роботі лідерів руху Євангельських християн п'ятидесятників-сіоністів (ЄХПС), які також поновили свою діяльність у період Другої світової війни й у перші післявоєнні роки, їх віровчення поширюється на інші території СРСР. Групи ЄХПС з'являються в Кам'янець- Подільській, Харківській, Запорізькій, Луганській та інших областях України, а також Ставропольському, Краснодарському краях, Смоленській, Тульській, Московській областях, а також у Сибірі і Казахстані, Молдові і Білорусії [9.-С.51; 10.-С.11; 11.-С.10].

Статистичні дані, зібрані Л. Жабко-Потаповичем з німецьких військових джерел, також підтверджують, що більшовицький терор не знищив євангельського руху в Україні. На 1942 р. кількість євангельських віруючих у зайнятих німцями частинах СРСР склала: Україна - 60 тис. чол., Білорусія - 1,5 тис. чол., Дон, Кубань, Північний Кавказ - 20 тис. чол. [12.-С.142].

Щодо частини Росії, яка знаходилась під окупацією німців, то, з точки зору Л. Жабко-Потаповича, "там євангельський рух був абсолютно вигаслим; тільки в деяких місцевостях наші і німецькі баптисти повідшукували літерально поодиноких віруючих... Тільки в самій Москві залишили більшовики церкву незнищеною, аби показувати її чужоземцям на доказ "вільності" в Росії" [12.-С.142].

Після закінчення військових дій багатьох п'ятидесятницьких лідерів було звинувачено у співпраці з німецькою владою. Але випадки, коли п'ятидесятники дійсно переходили на бік окупаційного режиму,