Т.В. Грушова

ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З ПРОТЕСТАНТСЬКИМИ КОНФЕСІЯМИ У 1970-ТІ РР. В УРСР ТА РЕАКЦІЯ НА НИХ З БОКУ ВІРУЮЧИХ

Політична ситуація в СРСР 70-х рр. остаточно продемонструвала утопічність ідеї побудови атеїстичного суспільства. Незважаючи на це, засобами масової інформації культивувалася думка про справжню демократію, що панує лише у "соціалістичному таборі". З цього часу стає більш жорсткою цензура, посилюються репресивні заходи до незгідних з режимом.

У зазначений період законодавча база країни удосконалюється низкою прийнятих постанов, які ще більше обмежили можливість існування релігійних товариств у радянській країні. Постановою ЦК КПРС і РМ СРСР від 23 лютого 1970 р. "Про заходи по посиленню боротьби з особами, які ухиляються від суспільно- корисної праці та ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя" починають користуватися при засудженні лідерів протестантських рухів (як відомо, частина з них утримувалася на кошти релігійних громад). 16 липня 1971 р. приймається постанова ЦК КПРС "Про посилення атеїстичного виховання населення" (31 липня 1971 р. постанову з аналогічною назвою затверджує ЦК КПУ). Окрім проголошуваної необхідності посилення роз'яснювальної індивідуальної роботи з віруючими, на місцях постанова сприймається як заклик до нового масштабного наступу на релігійні організації. Відсутність позитивних результатів роботи з протестантським підпіллям було однією з причин того, що ЦК КПУ приймає 9 жовтня 1973 р. постанову "Про заходи по посиленню боротьби з незареєстрованими релігійними сектами".

На території УРСР у 1973 р. за офіційними даними діяли 2474 різних сектантських об'єднань, в яких налічувалось 140 тис. віруючих. 1252 громади діяли без реєстрації, в тому числі 540 груп п'ятидесятників - понад 14 тис. віруючих; прихильників Ради церков Євангельських християн-баптистів 165 груп - понад 6 тис. віруючих; біля 200 груп єговістів - понад 14 тис. віруючих, а також частина віруючих була послідовниками течії адвентистів-реформістів та ін. [1.-Ф.Р-1.-Оп.10.- Спр.1475.-Арк.73]. Для порівняння: у 1977 р. державні органи влади зафіксували 5793 зареєстровані релігійні об'єднання і 969 нелегальних сектантських громад і груп [1.-Ф. Р-1.-Оп.25.-Спр.1508.-Арк.13].

Для припинення функціонування релігійних груп, крім індивідуальної й роз'яснювальної роботи, у 70-і рр. органи влади продовжували застосовувати силовий тиск. Деяких керівників підпільних груп було піддано громадському осуду, а найбільш активних притягнуто до кримінальної відповідальності: у 1970 рр. - 62 керівники та активні учасники нелегальних релігійних сект, у 1971 - 60, у 1972 - 127 [1.-Ф. Р-1.-Оп.10.-Спр.1475.-Арк.74; Оп.25.-Спр.872.-Арк.26].

У 1974 р. правоохоронні органи України готували гучний відкритий судовий процес над секретарем Ради Церков ЄХБ Г.Вінсом. На його захист стала "Ініціативна група прав захисту людини в СРСР" і особисто академік А.Сахаров. Весною 1979 р. Г. Вінса було звільнено й відправлено за кордон серед інших політв'язнів в обмін на звільнення в США радянських розвідників [2.-C.156].

Для ізоляції радянських віруючих від світових релігійних рухів 24 квітня 1977 р. ЦК КПУ прийняв постанову "Про посилення боротьби із зарубіжною релігійною пропагандою". Але намагання радянських віруючих встановити контакти між одновірцями з-за кордону не припинились.

Небезпеку для держави радянські органи бачили й у рості популярності протестантських радіопередач, що транслювалися з-за кордону ("Семья Каратаевых" (США), "Библейские лекции", "Слово жизни - русской молодёжи" (США), "Эхо юности" (Канада) та передача релігійної інформації в завуальованій формі, коли, розв'язуючи психологічні й інші проблеми, робиться висновок про необхідність для людини повернення до Бога). Аналіз релігійних радіопередач радянськими дослідниками зводився до звинувачень закордонних протестантських центрів у антикомунізмі, "психологічній диверсії" та створенні міфів про "релігійну опозицію" соціалізму.

24 березня 1978 р. побачила світ постанова Політбюро ЦК КПУ "Про посилення боротьби з буржуазною, буржуазно-націоналістичною, сіоністською й релігійною пропагандою". Виконуючи її, в 1979 р. Рада в справах релігій при Раді Міністрів УРСР та її уповноважені на місцях, зробили спробу посилити увагу до поліпшення патріотичного виховання службовців культу й надання через них позитивного впливу на членів зарубіжних релігійних делегацій, добиваючись зміни їх уявлень про радянську дійсність [1.-Ф. Р-1.-Оп.25.-Спр.1887.-Арк.67-68].

З кінця 70-х рр., аналізуючи ситуацію в сектантському середовищі, представники влади й дослідники сектантства все частіше застосовують термін "релігійний екстремізм". Це була спроба здійснення справжнього штурму, спрямованого на швидке знищення "релігійних забобонів".

Жорсткі заходи керівництва країни щодо припинення діяльності релігійних організацій значно послабили протестантські секти, але не знищили їх. Органи влади роблять спробу поставити під контроль протестантів, використовуючи списочний облік. Але у полі зору уповноважених Ради потрапили не всі віруючі.

У той же час уповноважені Ради отримували інформацію про факти грубого адміністрування. Вони полягали в тому, що на місцях часто безпідставно накладалися штрафи на рядових віруючих за присутність їхніх дітей на молитовних зборах, на господарів будинків, де проводилися молитовні зібрання, дітей віруючих не брали на роботу або відраховували їх з навчальних закладів.

У 70-і рр. держава продовжує спостерігати за участю протестантів у громадському житті країни. Значно посилювався контроль за сектантськими групами й так звані профілактично-попереджувальні заходи під час виборів до Верховної й місцевих Рад депутатів трудящих. Відмова віруючих від участі в громадському житті країни викликала занепокоєння державних органів, які встановили, що 17 червня 1973 р. більше 1,6 тис. сектантів не брали участь у голосуванні до місцевих Рад депутатів [1.-Ф. Р-1.-Оп.10.-Спр.1475.-Арк.74]. У 1977 р. цей показник зменшився: 855 віруючих громадян