Наслідком систематичного релігійного впливу на молодь у деяких сектантських громадах на початку 70-х рр., як і раніше, стали випадки відмови частини молоді від служби в радянській армії (протягом 1970-73 рр. більше 100 віруючих різних культів, що мешкали на території Української РСР, відмовились від служби в радянській армії [1.-Ф. Р-1.-Оп.10.-Спр.1475.-Арк.74]. Ця тенденція зберігалася й у наступні роки.

Крім цього, місцевою владою фіксувалися випадки відмови виконання громадських обов'язків у релігійні свята за релігійними мотивами. Такі "порушення" радянського законодавства, як відмова від участі у виборах, заклики до молитви за "в'язнів совісті", організоване навчання дітей релігії, відмова призовників із сектантських родин приймати військову присягу і брати до рук зброю за релігійними мотивами класифікувалися державними органами, як "особливо серйозні протизаконні прояви в сектантських об'єднаннях". У провину сектантам також ставилося проведення обрядів, ходу та інших церемоній поза молитовними будинками з порушенням встановленого порядку, розповсюдження листів з "наклепами" на радянську дійсність, навчання дітей релігії, ухилення від реєстрації.

Спостерігаючи реакцію на проект нової Конституції (1977 р.) серед радянського населення, керівні органи відзначали, що деяка частина віруючих, особливо в західних областях, і, перш за все, нелегально діючі п'ятидесятники, єговісти, прибічники Ради церков ЄХБ та інші, як і раніше, продовжували протестувати проти комуністичного виховання молоді й атеїстичної пропаганди, вимагаючи додати до ст. 52 Головного Закону "не тільки вести атеїстичну, але й релігійну пропаганду" [3.-Ф. Р.-2.-Оп.14.-Спр.1726.-Арк.18, 19, 21].

Проведенню додаткової роз'яснювальної роботи з віруючими сприяла також і аполітичність їх поглядів. Наприклад, така робота була проведена з п'ятидесятниками, баптистами, адвентистами-реформістами й Свідками Ієгови після того, як вони ухилилися від прямої відповіді на питання про відношення їх до китайської агресії проти В'єтнаму, посилаючись на те, що вони не втручаються у політику [1.-Ф. Р-1.-Оп.25.-Спр.1887.-Арк.40].

Відвертий наступ на релігійне життя суспільства з боку держави, перетворення релігійних громад на своєрідні резервації, відсутність реальної змоги для відправлення культових потреб - все це породило зворотну реакцію віруючих. Різні релігійні рухи задля збереження віри в атеїстичній країні застосовували різні засоби: від прихованого протесту до відкритої конфронтації.

У п'ятидесятницькому середовищі в 70-і рр. незадоволення активним процесом атеїзації населення проявилося у появі еміграційних настроїв, що прийняли організовану форму. Для захисту п'ятидесятників, які бажали емігрувати, в 1975 р. були створені "Ради по еміграції" в ряді релігійних громад Краснодарського краю та Далекого Сходу. Ця правозахисна організація остаточно оформилась у 1981 р., коли почав діяти Комітет представників п'ятидесятників, що домагалися виїзду з СРСР (комітет "Право на еміграцію") [2.-C.161]. Емігрантські настрої українських п'ятидесятників прийняли широкі форми.

В Україні цей процес розпочався з квітня 1977 р., коли в ряді областей республіки серед частини віруючих п'ятидесятників було помічено вплив еміграційних настроїв. У цей час із заявами про виїзд до капіталістичних країн за релігійними мотивами звернулось: у Рівненській області - 93 родини (590 чол.), Тернопільській - 76 (276 чол.), Чернівецькій - 44 (226 чол.), Донецькій - 27 (130 чол.), Запорізькій - 21 (98 чол.), Волинській - 11 (30 чол.), а також по кілька сімей у Миколаївській, Херсонській, Закарпатській, Ворошиловградській, Харківській та інших областях - всього 324 родини (1562 чол., в тому числі більша половина з них діти шкільного й дошкільного віку) [1.-Ф. Р-1.-Оп.25.-Спр.1508.-Арк.4].

Безумовно, реакція з боку держави була негайною. За дорученням ЦК КПУ від 12 жовтня 1977 р. в прокуратурі УРСР 25 жовтня того ж року була проведена нарада за участю першого заступника прокурора республіки М.Т. Самаєва, заступника міністра внутрішніх справ І.Д. Гладуша, уповноваженого Ради в справах релігій при РМ УРСР К.З. Литвина, відповідальних працівників КДБ при РМ УРСР, МВС УРСР, прокуратури УРСР, на якій розглянули практичні заходи по посиленню роботи адміністративних органів по нейтралізації еміграційних настроїв серед віруючих. Органами КДБ проводилася робота по виявленню й попередженню діяльності осіб, що займаються розповсюдженням еміграційних настроїв, встановленням зв'язків із закордонними центрами й дисидентами. Але всі заходи по припиненню еміграційних настроїв віруючих були не результативними, від своїх намірів відмовилася меншість п'ятидесятників.

Радикальні заходи боротьби за збереження власного віровчення п'ятидесятниками вплинули на настрої споріднених релігійних течій. У 1979 р. в Чернівецькій області органами влади були виявлені емігрантські настрої серед представників громад ЄХБ, які в категоричній формі проголосили свої вимоги: якщо їм відмовлять у видачі віз на виїзд із СРСР, вони будуть вимагати виходу з радянського громадянства [1.-Ф. Р-1.-Оп.25.-Спр.1887.-Арк.32].

Таким чином, стратегічні напрямки релігійної політики радянського керівництва в 70-і рр. залишилися ті ж, що і в попередніх роках. Діяльність релігійних організацій поза законом, визначеним тоталітарною державою, збереження чисельності нелегальних груп, не спонукало московський уряд до зміни раніше обраного курсу, спрямованого на рішуче подолання релігійності населення. Для цього періоду продовжує бути характерним наступ на релігійні організації з боку державних установ, переслідування віруючих та спроби продемонструвати світовому товариству "благополуччя" релігійного питання в СРСР.

Джерела та література

Центральний Державний архів громадських об'єднань України

Бажан. О.Г. Опозиційний рух в Україні (друга половина 50-х - 80-і рр. ХХ ст.). Дис... канд.