В Олександрівську виконавчий комітет громадських організацій 9 березня 1917 р. сформували виборщики - 108 делегатів від 37 громадських організацій і 54 делегати від ради робітничих і солдатських депутатів. Головою виконкому став нотаріус С. Білоцвєтов, якого з часом замінив земський лікар М. Попов [19, 17 марта; 20, 21 марта].

Лише в Маріуполі міський виконавчий комітет, який складався з 28 членів, був обраний делегатськими зборами із представників різних груп міського населення. Певний інтерес представляла діяльність його освітньої комісії, що організувала ряд "шкіл грамоти" для дорослих [19, 11 мая].

На повітовому рівні ситуація була дещо іншою. Так, Маріупольський повітовий виконавчий комітет був обраний установчими зборами із представників волостей, кооперативів, земських службовців, робітників в кількості не менше 80 чоловік. Виконавчий комітет збирався один раз на місяць. В інший час справи вело правління з 26 чоловік, у числі яких були шість фахівців: два агрономи, земський лікар, ветеринар, учитель та юрист. Організаційні питання вирішувалися правлінням у складі не менше 14 чоловік, поточні справи - 4 членами.

До Павлоградського повітового виконавчого комітету входили 27 представників від волосних комітетів, 20 чоловік - від кооперативів, рад солдатських і робітничих депутатів, 13 земських службовців і 6 чоловік від всіх інших організацій. Головою став ветеринарний лікар Прозоровський, обраний від Союзу повітового земства [19, 11 мая].

Що ж до створення Олександрівського повітового комітету, то тут є певна невизначеність.

Так, у "Бюллетенях Екатеринославского Временного Исполнительного Комитета общественных, рабочих и солдатских организаций" за 11 квітня 1917 року вміщена інформація про організацію Олександрівського повітового виконавчого комітету громадських і робітничих організацій. В ній, зокрема, зазначено, що Комітет був один для міста і повіту. На його організаційних зборах були присутні 162 чоловіки, з них 15 гласних Олександрівської міської думи, та по декілька представників від різних громадських організацій і установ та повітової земської управи [19, 11 апреля].

За результатами голосування у комітет ввійшло 57 членів: 10 від міського і земського самоврядування та міських громадських організацій; 10 від Ради робітничих і солдатських депутатів і 37 представників від волостей (по 1 представнику від волості та 2-х селищ: Полог та Софіївки).

На загальних зборах членів виконавчого комітету було обрано "Бюро Олександрівського Повітового Комітету" з 15 членів, з яких 6 чоловік представляли інтереси міста і рад робітничих і солдатських депутатів, 5 - інтереси сільського населення.

Головою президії бюро був обраний І. М. Попов - санітарний лікар губернського земства; його заступниками - П.М. Рудь (поміщик-земець); С.С. Попов (слюсар автомобільної майстерні); секретарями - Ф.В. Євтушенко (викладач комерційного училища) та В.А. Барвинський (бухгалтер місцевої залізниці).

В "Известиях Александровского уездного исполнительного комитета общественных и рабочих организаций" за 12 квітня 1917 року ми маємо інші дані, виходячи з яких, комітет складався з 36 представників від кожної волості повіту, 12 представників "Крестьянского союза", 4 осіб - від ради солдатських депутатів, 4 - від ради робітничих депутатів, 3 членів Олександрівського міського громадського комітету і одного представника від єврейських організацій [20, 12 апреля].

Аналогічні зміни мали місце і на селі. Ліквідувавши старі органи влади, селяни під керівництвом есерів чи проесерівськи налаштованих сільських вчителів, священиків, дрібних чиновників обирали свою владу: волосні та сільські виконавчі комітети, комітети громадського порятунку, земельні комітети [21, с.23]. У селах, розташованих поблизу промислових центрів та в районах дислокації солдатських гарнізонів, організація волосних та сільських виконавчих комітетів проходила за активною участю робітників і солдатів.

Сільські й волосні комітети, як правило, обиралися на селянських сходах, де правом голосу користувалося здебільшого все доросле населення. На Півдні України цей рух розпочався в березні й набував значного поширення у квітні [22, с.51]. Керівниками сільських та волосних виконкомів нерідко ставали представники національних партій, сільські вчителі, попи, заможні селяни й навіть поміщики. Так, до складу Перещипінського волосного комітету Катеринославської губернії входили переважно місцева інтелігенція і заможна верхівка села [23, 18 мая].

Незважаючи на різні назви, функції новостворених сільських та волосних комітетів були в основному однакові: вони брали в свої руки керівництво всім адміністративно-політичним і господарським життям на місцях [17, 8 марта].

Так, у Маріупольському повіті, волосні комітети з часом були реорганізовані у виконавчо- продовольчі функціональні обов' язки яких зводились до реєстрації кількості голів худоби у населених пунктах, запасів зерна та вивчення потреби в ньому як усього населення, так і окремих домогосподарств. Виходячи із наявної інформації, комітети займалися перерозподілом продуктів харчування у середині села, а також вивозом зерна на залізничні станції [19, 11 мая].

В Олександрівському повіті місцеві волосні комітети організовували допомогу біженцям та родинам фронтовиків. Деякі з них зайнялися боротьбою з дорожнечею, незважаючи на застереження повітового виконавчого комітету не робити цього. Також вони подекуди встановлювали на товари свої розцінки тощо [19, 11 апреля].

Цілий ряд владних функцій покладався на губернські, повітові, волосні земельні комітети, що були підпорядковані Головному земельному комітетові міністерства землеробства Тимчасового уряду [24, с.52].

Повноважними органами влади революційної