Готовність українських національних сил залучити національні меншості до розбудови української держави була фактором історичного значення. Голова УЦР М. Грушевський зазначав, що необхідно б було, щоб Центральна Рада із представницького органу національного, українського стала органом всеукраїнським, доповненим представниками неукраїнської демократії. І вже влітку 1917 р. вона поповнилася представниками національних меншостей. Загальний принцип поповнення був установлений Центральною Радою: в новій УЦР делегатам меншостей повинно було належати приблизно 25% або дещо більше, відповідно до того, в яких би межах було взято українську територію [9, с.96]. Але представники національних меншин запросили більшу норму представництва. Погодились на 30 % - "щоб не затягти справи" [9.-С.96-97].

На початку липня 1917 р. було вирішено питання про представництво національних меншин у Малій Раді [10, арк.8]. З 60 членів Малої Ради 18 осіб були представниками російських меншовиків, есерів та кадетів, Польської партії соціалістичної (лівиці), єврейських партій і організацій. М. Грушевський висловив сподівання, що спільна праця українців з росіянами, поляками і євреями "приведе Україну на шлях розквіту і повної згоди" [7, №17].

28 липня 1917 р. на засіданні Малої Ради була внесена пропозиція розширити Українську Центральну Раду 247-ма представниками національних меншостей з числа тих партій і груп, що мали місця у Малій Раді [3, с.318]. 29 липня комісія з поповнення Центральної Ради представниками національних меншин надала всім неукраїнським партіям й організаціям у Центральній Раді 202 члена й 51 кандидата, у тому числі Радам депутатів і організацій - 60 місць, партіям - 34, євреям-50, полякам

20, молдаванам - 4, німцям - 3, татарам - 3, грекам, чехам, білорусам, менонітам і болгарам - по одному місцю [9, с.97].

Мала Рада також збільшила свій склад за рахунок представників національних меншин. Виходячи з установленої для Центральної Ради пропорції, виділили 18% Радам робітничих і селянських депутатів і російським соціальним партіям, 9% - єврейським, 3% - польським [9, с.97].

Символічно, що першою значною акцією Малої Ради стало прийняття "Статуту вищого управління України", який розмежував повноваження між Генеральним секретаріатом, Центральною Радою і Тимчасовим Урядом. Перша конституція України, як ще називали цей Статут, була прийнята одностайно.

Про те, що Центральна Рада надавала великого значення національно-культурному розвиткові інших народів, свідчить той факт, що з першого дня існування Генерального секретаріату й до останнього дня функціонування Ради народних міністрів у їх складі діяло Генеральне секретарство (міністерство) з міжнаціональних (міжнародних) справ і три товариші секретаря (міністра) - з російських, єврейських та польських справ. Всі вони мали права повноважних членів уряду й іменувалися генеральними секретарями або міністрами [3, с.92].

Генеральне секретарство з міжнародних справ спочатку очолив С.Єфремов, потім його замінив О.Шульгін, який головне своє завдання вбачав у боротьбі за автономно-федеративний лад Росії, у порозумінні українців з неукраїнською людністю, у скликанні з'їзду представників народів та областей Росії, у досягненні угоди з національними меншинами [7, №13, липень]. Секретарство займалося охороною національних меншин від юридичних і фактичних обмежень у громадських і політичних відносинах, сприяло вдосконаленню існуючих та створенню нових національних установ та інституцій. У компетенції секретарства (міністерства) перебувало також заступництво українських інтересів за межами України. Найактивніше діяли Генеральні секретарства (міністерства) з єврейських і польських справ.

На V сесії Української Центральної Ради було створено комісію "по скликанню з'їзду народів Росії, що добиваються федеративного устрою держави". Іменувалася вона ще й "комісією по скликанню з'їзду народів автономістів-федералістів" [3, с.220]. Комісія пропонувала винести на порядок денний з' їзду питання про державну мову і мову федеративних частин, про права національних меншин та інші.

Одним з документів З'їзду народів Росії (8-15 вересня 1917 р.) була постанова "Про федеративний устрій Російської держави". З'їзд виступив проти русифікації народів колишньої імперії, за право на рідну мову, широкий розвиток національних культур. За результатами роботи з'їзду був створений координуючий орган - Рада народів - з 4 осіб від кожного народу, які були представлені на з'їзді. Рада народів мала право включати до свого складу представників тих народів, які не були присутні на з' їзді, запрошувати для співпраці будь-яких осіб із правом дорадчого голосу, утворювати відповідні установи і навіть Осередковий військовий комітет [3, с.393].

Особливістю постанови з'їзду "Про національно-персональну автономію" було її визначення як "організування націй у публічно-правову спілку, до якої можуть входити всі члени даного народу на всім просторі держави." [3, с.221]. Нагадаємо, що М. Грушевський висловив ідею національно- персональної автономії та вільного розвитку російського, єврейського, польського та інших народів України весною 1917 р. Основним чинником у визначенні саме цих етнічних меншин вважалися історичні та традиційні стосунки, а також спадщина від перебування українців під владою Польщі та Росії.

Ці три найчисельніші групи українського суспільства неоднозначно поставилися до українських визвольних змагань. "Сим людям і боязко, і непривично тепер думати, що прийдеться їм іти за селянами, за українцями, а не кермувати ними, вивчатися української мови, давати їй місце в школі, в уряді, в житті, рахуватися з українцями, як хазяями, а не невільниками", констатує М. Грушевський [12, с.51].

В ІІІ Універсалі Центральної Ради гарантувалися права національних меншин і визначалися шляхи розвитку міжнаціональних взаємин: "Український народ [...