] буде твердо охороняти волю національного розвитку всіх народностей на Україні сущих, тому оповіщаємо, що народам: великоруському, єврейському, польському та іншим на Україні признаємо національно-персональну автономію для забезпечення їм права і свободи самоврядування в справах їх національного життя та доручаємо нашому Генеральному секретарству національних справ подати нам в найближчому часі законопроект про національно-персональну автономію" [13, 8 листопада].
В один день з проголошенням rV Універсалу Центральна Рада було ухвалено Закон УНР "Про національно-персональну автономію", який великоруській, єврейській і польській націям надавав беззаперечне право на національно-персональну автономію. Білоруси, чехи, молдавани, німці, татари, греки та болгари могли користуватися таким правом після передачі відповідної заяви до Генерального суду. Центральна Рада проголошувала право на самостійне творення свого національного життя невід'ємним природним правом націй. Передбачалося, що меншини створять Національні союзи, влада яких буде поширюватися на всіх представників даної національності, незалежно від місця їхнього проживання в Україні. Вищими представницькими органами Національного союзу кожної меншини мали стати Національні збори, а вищим виконавчим органом - Національна рада, обрана Національними зборами [14, № 14, 2 квітня].
Прийнявши демократичні закони щодо національних меншин, УЦР, українці-патріоти очікували зворотного реагування: відмови росіян в Україні від ролі поборників єдиної і неподільної Росії, подолання євреями "нейтралістських", у чомусь навіть колоністських настроїв, усвідомлення поляками неминучості і прогресивності здійснюваних реформ, зокрема в сфері землеволодіння. "Чим більше буде таких певних і ... солідарних з нами людей з не українців, - писав М.Грушевський, - тим буде легша робота українців..." [15]. Та зауважимо, що окремі суспільні та етнічні групи в Україні не підтримували Центральної Ради. Наприклад, російські консерватори і навіть помірковані побоювалися, що зростання політичної активності українських мас призведе до розвалу єдиної і неподільної Росії. Російські радикали стверджували, що український національний рух порушить єдність робітничого класу. Обережно відносилися до Центральної Ради і євреї, багато з них ототожнювали себе з російською культурою й активно діяли в російських соціалістичних партіях.
Отже, успіхи і проблеми, які виникали перед національними спільнотами, були прямо пов'язані з перемогами і поразками українського уряду в його намаганнях створити умови для мирного незалежного існування новоствореної української держави.
Джерела та література
Українська суспільно-політична думка в ХХ столітті: Документи і матеріали. - Мюнхен, 1983. - Т. 1.
Верстюк В. Українська Центральна Рада: Навчальний посібник. - К., 1997.
Українське державотворення. Словник-довідник. - К., 1997.
Вісті з Української Центральної ради. - 1917. - № 3. - квітень.
Українська Центральна рада: документи і матеріали: У 2 т. - К., 1996. - Т.1.
Центральний державний архів вищих органів влади України (ЦДАВО України). - Ф.2592. - Оп. 1. - Спр. 21.
Вісті з Української Центральної Ради. - 1917. - № 9. - червень.
Вісті з Української Центральної Ради. - 1917. - № 13. - липень.
Копиленко О. "Сто днів" Центральної Ради. - К, 1992.
ЦДАВО України. - Ф.1115. - Оп. 1. - Спр. 21.
Мала енциклопедія ентодержавознавства / Упор. Римаренко Ю.І. - К., 1996.
Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. - К., 1991.
Нова Рада. - 1917. - 8 листопада.
Вісник Ради Народних Міністрів Української Народної Республіки. - 1918. - № 14. - 2 квітня.
Грушевський М. Звідки пішло українство і до чого воно йде // Великий Українець. Матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського. - К., 1992