Петрович Скоропадський народився 3 травня 1873 р. у Вісбадені, закінчив Пажеський корпус в Петербурзі. В 1905 р. був призначений флігель-ад'ютантом російського імператора; в 1906 р. - одержав звання полковника; в 1912 р. - генерал-майора; члена імператорського почту. В 1914 р. - командир 1-ї гвардійської кінної бригади 1-ї гвардійської дивізії, в подальшому - дивізії [15.-C.86]. Успішні військові операції, проведені під його командуванням, принесли П. Скоропадському чин генерал-лейтенанта. З 1917 р. - командуючий 34 армійським корпусом (після українізації - 1-й Український корпус). На Всеукраїнському з'їзді Вільного козацтва (16-20 жовтня 1917 р.) П. Скоропадський був обраний отаманом Вільного козацтва. Під час листопадового (1917 р.) наступу більшовиків корпус П. Скоропадського роззброїв військові частини, що виступили на підтримку більшовиків. Антимілітарна політика, а також недовіра керівництва Центральної Ради як до царського генерала і великого земельного власника не дозволила П. Скоропадському продовжити командування 1-м Українським корпусом. Намагаючись зберегти корпус від розукомплектування, П. Скоропадський подає у відставку і зосереджується на формуванні частин Вільного козацтва, які відіграли важливу роль у боротьбі з наступом частин М. Муравйова в січні 1918 р. [16.-C.22-24]. У березні 1918 р. П. Скоропадський був одним з організаторів Української Народної Громади - організації, яка визнавала пріоритет територіально-державного принципу над національно-соціалістичним, необхідність запровадження сильної влади, що мала вивести Україну з хаосу і анархії. Члени "Громади" звернулись до традиційно-історичної форми державної влади - гетьманства і П. Скоропадський був визнаний найбільш достойною кандидатурою на посаду гетьмана - голови держави. За погодженням з німецькою військовою владою 29.IV.1918 р. у Києві відбувся державний переворот - на хліборобському конгресі була проголошена Українська Держава на чолі з гетьманом П. Скоропадським і ліквідована УНР [16.-C.37-42].
За час семимісячного правління гетьмана П. Скоропадського в Україні було прийнято близько 400 державних актів. У галузі внутрішньополітичній було відновлено право приватної власності на землю, вільна торгівля і приватне підприємництво. Масштаби землеволодіння передбачалось обмежувати 25 дес. на одного власника. Були прийняті закони про українське громадянство, про облік населення, адміністративний устрій України. Створено Державний Сенат, розпочалось формування Української Національної гвардії. Планувалось проведення виборів народних депутатів до Державного Сейму України. В галузі культури було досягнуто значних успіхів: відкрито Українську Академію Наук, два державні і один приватний університет, Національну оперу, Державну капелу, кобзарську школу, українські національні архів і музей, взято на державне забезпечення 50 українських приватних середніх шкіл, українізовано низку вищих шкіл та багато інших заходів. 12.11.1918 р. гетьман законодавчо оформив автокефалію Української церкви. Був затверджений герб Української Держави. У військовій галузі запроваджувалась обов'язкова військова повинність, розроблено план формування регулярної армії з 8 корпусів, військово- морського флоту та авіації. Незважаючи на перешкоди німецької військової адміністрації у проведенні військового будівництва, П. Скоропадський встиг закласти правові основи організації професійної армії. Значним були досягнення у зовнішньополітичній сфері. Зокрема, ратифіковано Брестський мирний договір з Болгарією, Німеччиною та Туреччиною; підписані договори з Кримом, який став автономною частиною України; укладено торговельний, політичний і військовий союзи з Доном і Кубанню. Відбулись успішні переговори з Румунією про приєднання до України Бессарабії. Українська Держава приєднала українські історичні землі в Мінській, Могилівській, Курській і Воронезькій губерніях, а також території Холмщини і Підляшшя. Українська Держава мала дипломатичні стосунки з 12 країнами, в т.ч. РСФРР, з якою був встановлений державний кордон [1; 2].
Разом з тим, відмова лідерів українських соціалістичних партій, що входили до складу Центральної ради, брати участь у державотворчому процесі в Україні призвела до того, що гетьманський уряд був змушений спиратися у державному будівництві на т.зв. цензові елементи. Орієнтація на "Союз земельных собственников", який мав яскраве антиукраїнське спрямування, повернення до влади на місцях часто-густо противників українського руху призвели до низки акцій проти українських діячів, каральних експедицій проти селянства, що не бажало повертати захоплені поміщицькі маєтки. Це стало причиною того, що в опозиції до гетьмана П. Скоропадського опинились не лише соціалістичні, але і партії більш поміркованого напряму - УПСФ, а також УПСС і УХДП - партії, що підтримували гетьмана під час державного перевороту. Опозиційні до гетьмана партії об' єднались в "Національно- державний союз" (після виходу УХДП - "Український Національний Союз") і розпочали підготовку антигетьманського повстання.
Після поразки Центральних держав у війні П. Скоропадський був змушений звернутись за підтримкою до країн Антанти. Під їх тиском 14.11.1918 р. гетьман проголосив федерацію Української Держави з майбутньою не більшовицькою Росією, створюючи тим самим єдиний фронт боротьби з радянською владою. Це стало формальним приводом до повстання проти гетьмана. 13.11.1918 р. у Києві була проголошена Директорія. Намагаючись уникнути братовбивчої війни серед українців, 14.12.1918 р. гетьман підписав зречення від влади і виїхав до Швейцарії, а згодом - до Німеччини. Мешкав в Ванзеє під Берліном [10.-1920/21.- Кн.ІІДІІДУ -С.62-63].
У зв'язку із зреченням П. Скоропадського від влади на користь Директорії УНР прихильники спадкової української монархії стали перед фактом серйозних юридичних ускладнень. Адже таке зречення, на думку опонентів монархічного руху з середовища української політичної еміграції, засвідчило обірвання нитки легітимності гетьманського роду Скоропадських, а відтак - неспроможність самої концепції дідичності й легітимізму. Проти такого тлумачення подій 14 грудня