У дискусії з національного питання, яка виникла на таємній нараді у Львові 1911 р. з приводу самостійності чи федерації України в складі Росії, В. Липинський доводив, що "без держави нема нації і що українці так довго не стануть нацією, як довго не здобудуть власної держави". Деякі оратори, зокрема, Л. Юркевич, порівнювали його погляди із сіонізмом [3.-С.35]. Не обминули учасники наради й питання монархічного устрою в Україні. Щодо створення організації, ідея якої належить В. Липинському, то нею став Союз Визволення України. Він був заснований у 1914 р. українськими емігрантами переважно з Наддніпрянської України, які під час війни працювали у таборах військовополонених-українців у Центральних державах. Через те, що В. Липинський зустрів Першу світову війну у лавах російської армії, участі у його діяльності він не брав.

Займаючись публіцистичною і політичною діяльністю, В. Липинський працював і як науковець. У 1912 р. під його редакцією виходить збірник "Z dziejow Ukrainy", в якому він також є автором більшості статей, присвячених історії України XVII ст. Головна тема збірника - роль української шляхти у національно-визвольній боротьбі України XVII ст.

Навесні 1920 р. В. Липинський разом із кількома своїми прихильниками (Д. Дорошенком, М. Кочубеєм, А. Монтрезором, С. Шеметом, Л. Сідлецьким (Савою Крилачем), О. Скоропис-Йолтуховським та М. Тимофіївим) створює у Відні Український союз хліборобів-державників. Одним із перших документів цієї організації є угода гетьмана Павла Скоропадського з УСХД, яку від імені організації підписали в Берліні 8 травня 1920 р. В. Липинський, С. Шемет, О. Скоропис- Йолтуховський та Д. Дорошенко [4]. Ця угода демонструє намір встановлення монархічної влади в Україні. "Завданням нашим являється збудування незалежної, міцної Української Держави, - наголошується у документі. - Завдання це будемо вважати виконаним, коли державну організацію завершимо коронаційним актом". Начальним вождем (т.т. Головнокомандуючим - Т.О.) усіх військових сил Української Держави визнавався гетьман Павло Скоропадський. Угодою передбачалось, що, "коли успіх наших оружних сил під проводом Начального Вождя і державне будівництво досягнуть такого розвитку, який уможливить завершення нашої праці коронаційним актом, ми прирікаємо вжити всіх наших впливів на те, щоб Українським Монархом став Начальний Вождь наших оружних сил" [4]. Отже, як бачимо, вже на першому етапі створення організації - УСХД мова йшла про необхідність запровадження монархічного ладу в Україні, хоча з політичних міркувань деякий час як П. Скоропадський, так і засновники союзу намагались не афішувати свою співпрацю.

Згідно з подальшими статтями угоди передбачалось створення дорадчого, законодавчого і виконавчого органів. Дорадчим органом мала бути Генеральна Рада, яка складалась "з представників тих громадських груп, що визнають Гетьмана Павла Скоропадського Начальним Вождем". Законодавчим органом мала стати Рада Земель, функції якої на першому етапі виконувала б Генеральна Рада, і виконавчим - тимчасовий адміністративний комітет, який "по заняттю території перетворюється в кабінет міністрів" [4]. Начальний вождь вирішення питань внутрішньої та зовнішньої політики мав узгоджувати з Генеральною Радою. Натомість справи військової організації належали повністю до його компетенції. За умовами угоди до першого складу Генеральної Ради мали увійти члени ініціативної групи Українського Союзу хліборобів-державників [4].

Цю угоду між Гетьманом Павлом Скоропадським з Українським Союзом хліборобів-державників можна вважати підготовчим кроком до розробки політичної концепції УСХД. Протягом літа-зими 1920 р. В. Липинський працює над статутом та регламентом Союзу, які були ухвалені у січні 1921 р. [5.-С.261-275].

Основний принцип статуту наголошував, що поза державною організацією української нації не можна забезпечити нормального громадського життя, ладу й спокою в Україні. Тому УСХД ставить своїм завданням згуртування тих сил, що хочуть збудувати незалежну й суверенну Українську державу й гарантувати їй "не ефемерне, а тривке існування на цілий ряд поколінь" [5.-С.261]. Цього можна досягнути, говорилося далі в статуті, якщо, по-перше, соціальною основою держави стануть "природні і сталі" групи людей - матеріально продуктивні трудові класи; подруге, держава забезпечить кожному класу максимум його культурного і економічного розвитку й гарантуватиме участь в управлінні державою; по-третє, окремим українським Землям економічних та географічних умов буде надано право якнайширшого самоврядування; по-четверте, самоорганізація кожного класу і кожної Землі доведе до створення одного суцільного і здорового політично-економічного організму; по-п'яте, об'єднання всіх класів і всіх земель відбудеться на основі сталого і єдиного принципу національної і державної єдності, персоніфікованого в особі незмінного й "невиборного" голови національної держави. Такою формою державності статут УСХД проголошував трудову правову понадкласову монархію [5.-С.262].

УСХД відкидав принципи "партійності, голосування, виборів" та іншу демократичну атрибутику, оскільки, на думку її автора, це веде до кар'єризму, демагогії, безвідповідальності, "самопоборювання, самороз'єднування і самоослаблювання". На противагу цьому УСХД будувався на принципах стажу, добору, солідарності і дисципліни, "при яких більш відповідальні члени організації. наділяють членськими правами і збільшують права інших, менше відповідальних членів, приймаючи на увагу їх громадські прикмети і заслуги, покладені для справи цілої організації". Найвідповідальніші члени УСХД іменуються "співробітниками-присяжними". Нижче них стоять "співробітники- однодумці" [5.-С.264-265].

Діяльністю УСХД керувала Рада Присяжних, яку очолював В. Липинський. Її постанови мали обов'язкову силу для всіх членів Союзу й ухвалювалися не