Після повстання Директорії УНР Д. Дорошенко виїздить за кордон і вже більше не повертається в Україну. У 1926 р. Д. Дорошенко оселяється у Берліні, куди був запрошений на посаду директора Українського наукового інституту, заснованого "з ініціативи та заходами гетьмана Павла Скоропадського" [9.-С.162]. На цій посаді він працював до 1931 р. Протягом усього періоду Д. Дорошенко не лише викладав в інституті курс історії України, але і редагував інститутські видання [10.-С.ХХІІ]. Одночасно ним була підготовлена до друку "Історія України. 1917-1923 рр.", 2-й том, присвячений Українській Державі гетьмана П. Скоропадського, що до сьогодні є найбільш ґрунтовним дослідженням української історії цього періоду. Варто підкреслити, що Д. Дорошенкові, активному діячеві УСХД, у своїй науковій діяльності вдалося відійти від партійно-політичної заангажованості і на основі використання великого комплексу документів і періодичної преси, об'єктивно і виважено проаналізувати державотворчий процес в Україні в добу гетьмана П. Скоропадського.

У 1931 р. він відійшов від керівництва Інститутом і переїхав до Польщі, де працював в Українському Науковому Інституті у Варшаві. До Німеччини Д. Дорошенко повернувся у 1945 р. і нетривалий час викладав в Українському вільному університеті. Після кількох років праці у Канаді і США Д. Дорошенко навесні 1951 р. повернувся до Мюнхена, де невдовзі помер. До останніх днів свого життя Д. Дорошенко був переконаним прихильником гетьманської ідеї і незмінним послідовником державницьких поглядів В. Липинського.

Серед засновників УСХД був Олександр Філаретович Скоропис- Йолтуховський (1880-1950), який розпочав свою політичну кар'єру в лавах Революційної Української Партії і після її розколу був у числі організаторів Української соціал-демократичної "Спілки". У 1906 р. був засуджений і засланий до Сибіру. Утік за кордон. Під час Першої світової війни О.Ф. Скоропис-Йолтуховський - провідний діяч Союзу Визволення України: голова його Берлінського відділу й заступник голови Загальної Української Ради.

У Німеччині йому вдалося добитися виділення українських військовополонених в окремі табори й опікування ними з боку СВУ. У січні 1918 р. Центральна Рада призначила його своїм уповноваженим по формуванню українських військових частин з військовополонених у Німеччині та Австро-Угорщині. У березні 1918 р. він одержав посаду губернського комісара, згодом - губернського старости Холмщини й Підляшшя. Після окупації території Західної України польськими військами О. Скоропис-Йолтуховський був заарештований. У 1920 р. емігрував до Німеччини. Його політичні погляди, викладені, зокрема, у спогадах "Мої "злочини", спричинилися до переходу у табір консерваторів [11.-С.191]. У листі до Д. Олянчина, який у 1926 р. також приєднався до УСХД, він 14 травня 1921 р. писав: "Як знаєте може, належу до гуртка осіб, що поставили собі метою принаймні самих себе і інших співзвучних організувати, яко "кадр організаторів" хліборобського нашого класу. А Ви знаєте, що власне із-за неорганізованості нашого найчисленнішого й найздоровшого класу й переживаємо ми цю руїну, бо неорганізований хлібороб йшов на ласу приманку всякої соціалістичної демагогії, якою лише руйнувати можна" [12].

О.Ф. Скоропис-Йолтуховський був одним із провідних ідеологів українського монархізму. Протягом 1920-30-х рр. входив до складу Ради Присяжних УСХД, був співзасновником Українського Наукового Інституту в Берліні, автором низки праць із політичних та економічних питань. У 1945 р. він був вивезений з Німеччини радянською військовою контррозвідкою. Помер у сталінських таборах.

Партійний соратник В. Липинського по УДХП - Сергій Михайлович Шемет (1875-1957), відомий також і як організатор Української народної партії, один з ініціаторів скликання і учасник Всеукраїнського конгресу хліборобів. З 1919 р. перебував на еміграції в Австрії, з 1921 р. - у Німеччині. Провідний діяч гетьманського руху, член Ради Присяжних УСХД, особистий секретар П. Скоропадського. У січні 1921 р. С. Шемет разом з В. Липинським підписав заяву про вихід з УДХП, оскільки перебування у ній суперечило принципам УСХД, - "гетьмансько-монархічна класова течія партії, що хотіла одвертого виставлення в програмі принципу Гетьманства, а в тактиці стояла на класовій, а не на партійно- демократичній точці погляду, мусила супроти вимог тодішнього політичного життя і во ім' я принципу національної єдності, репрезентованого тоді Центральною Радою, піти на уступки, та погодитись на введення в програму республіканства і на прийняття партійно-виборчої тактики" [5.-С.273]. На думку авторів заяви, демократи продемонстрували повну нездатність відігравати провідну роль у справі державного будівництва. Разом з тим, вони підкреслювали, що за умови звільнення від опортунізму і проголошення класових хліборобських гасел: монархічного гетьманства і непартійності УДХП, пропонувалось спільно з УСХД піти "шляхом до збудування Сильної і Великої, Вільної і Незалежної Української Держави, спертої на самоорганізованих і об'єднаних в одну націю українських продукуючих класів" [5.- С.273].

С.Шемет був єдиним членом "Ініціативної групи по заснуванню УСХД", який не підписав Статут і Регламент, сформульований В. Липинським, і не увійшов до першого складу Ради Присяжних. Він пояснював це тим, що "замість об'єднуючого, коаліційного органу всіх класово-хліборобських організацій" УСХД став "замкнутим орденом, який бере на себе обслугу всього