Відмовляючись від подальшого членства у партії, С. Шемет виїздить до Тарнова для переговорів із колишніми партійними однодумцями про подальшу співпрацю на ґрунті гетьманської ідеології. 17 лютого 1921 р. Управа УДХП у Тарнові, продовжуючи переговорний процес, надіслала до УСХД своїх пропозиції щодо майбутньої співпраці [13.-Ф.309.-Оп.2.-Спр.178.-Арк.40].

Дискусії та узгодження спільних позицій між УСХД та управою закордонної групи УДХП у Тарнові тривали протягом майже року. Лише після розв'язання С. Петлюрою 5 серпня 1921 р. Ради Республіки закордонний комітет УДХП заявив про необхідність негайно об'єднати сили всіх - "хліборобських верств, що вже зорганізувались" - Союзу хліборобів України, Українського союзу хліборобів- державників і закордонного комітету УДХП і утворення "широкої всеукраїнської класової організації" [13.-Ф.309.-Оп.2.-Спр.178.-Арк.91-93]. Однак при цьому лідери закордонного комітету УДХП відмовлялись прийняти запропоновані УСХД умови входження до його складу, а також визнати особу гетьмана П. Скоропадського як дідичного монарха та передати уповноваження до Ради Присяжних [13.-Ф.309.- Оп.2.-Спр.178.-Арк.38 зв.].

4-8 червня 1922 р. у Райхенау в Австрії відбулась нарада членів українських хліборобських організацій, у якій, крім УСХД, Союзів хліборобів України в Німеччині та Румунії та групи українських хліборобів у Болгарії, брали участь представники Союзу хліборобів України у Польщі. Цю подію можна вважати епохальною для гетьманського руху, оскільки всі організації прийшли до думки про необхідність об'єднання українських хліборобських організацій. Для реалізації цієї мети було вирішено скликати З'їзд хліборобських організацій, на якому були затверджені призначені гетьманом голова Центральної управи - Іван Миколайович

Леонтович та секретар - Сергій Михайлович Шемет [13.-Ф.309.-Оп.2.-Спр.178.- Арк.77].

Перший голова Центральної управи об' єднаних хліборобських організацій Іван Миколайович Леонтович був призначений гетьманом П. Скоропадським [14.-С.174]. Протягом п' яти років, доки тривав процес реорганізації виконавчого центру союзу, керівництво його змінювалось двічі. На місце І. Леонтовича прийшов С. Шемет, який підписав 6.11.1921 р. заприсяження і був кооптований до Ради Присяжних УСХД. Згодом він поступився посадою Миколі Васильовичу Кочубею, який 10 серпня 1927 р. став першим головою реорганізованої з Центральної Управи об' єднаних хліборобських та інших класових організацій Гетьманської Управи [9.-С.165-166].

Один з однодумців В. Липинського, Микола Кочубей був нащадком давнього козацько-шляхетського роду, спорідненого з П. Скоропадським. Брат Василя й Михайла Кочубеїв, діяльних членів "Української Народної Громади", яка ініціювала прихід П.Скоропадського до влади у 1918 р., М. Кочубей був одним з керівників "Всеукраїнського союзу хліборобів власників", що виник в результаті відокремлення від Всеросійського союзу земельних "собственников" 20 жовтня 1918 р. Новостворена організація формувалася під впливом політичних ідей В. Липинського. Останній в листі до міністра закордонних справ Української Держави Д. Дорошенка пропонував кандидатуру М. Кочубея на своє заміщення, як українського посла у Відні у разі відставки за станом здоров'я, або ж радника посольства, характеризуючи його як порядну і чесну людину, віддану українській справі [2.-С.90-91]. У відповіді Д. Дорошенко відзначав успіхи М.Кочубея у вивченні української мови і "добру орієнтацію", що свідчить про те, що саме у 1918 р. відбулось завершення формування його національної свідомості і політичної орієнтації [10.-С.11].

18 грудня 1929 р. гетьман П. Скоропадський звільнив М. Кочубея від обов'язків голови Гетьманської Управи, розподіливши обов'язки між його заступниками. Вірний послідовник В. Липинського, М. Кочубей став одним із засновників "Братства українських класократів-монархістів, гетьманців", редактором часопису "Думки гетьманця" (Брюссель, 1930 р.); автором низки публікацій в "Хліборобській Україні", "Збірнику Хліборобської України" та ін.

М. Кочубей суттєво доповнив думки В. Липинського щодо класової організації української трудової монархії. Йому першому належить використання терміну "класократія", а також трактування класу як "природної ділянки нації", що "сформувалася завдяки спільності праці й фаху під впливом історичних подій і зв'язаних із ними завдань, які виникали на шляху державності" [15.-С.129]. М. Кочубей розвинув теорію існування органів місцевого самоврядування в українській монархічній державі, започатковану В. Липинським у Регламенті УСХД. На його думку, запропонована система рад мусила спиратись на "постепенні класові вибори" [15.-С.133].

10 серпня 1927 р. за ухвалою гетьмана й голови Ради Присяжних УСХД членами Гетьманської Управи були призначенні О. Скоропис-Йолтуховський та А. Монтрезор [9.-С.133]. Адам Йосипович Монтрезор (1888- ?) - граф, один із чільних діячів гетьманського руху, чоловік старшої дочки гетьмана П.Скоропадського - Марії. До складу Ради Присяжних УСХД був введений на початку 1921 р. Близький друг В. Липинського, сусіда його посілостей на Уманщині. В листі до І. Кревецького останній характеризував А. Монтрезора, як людину "щиро віддану українській державно-національній ідеї" [2.-С.51].

10 жовтня 1930 р. Рада Присяжних УСХД у складі С. Шемета, О. Скорописа- Йолтуховського, Л. Сідлецького і графа А. Монтрезора обрала своїм головою Йосипа Климовича Мельника (1861-?), колишнього голову гетьманської організації "Український Стяг", члена УСХД з 1927 р. Й. Мельник, нащадок бідного хліборобського роду з Київщини (Таращанський повіт). Після закінчення

Петровсько-Розумовської сільськогосподарської академії у Москві працював як учений-агроном у "Селянському Земельному Банку". 1918 р. був призначений гетьманом П. Скоропадським членом дирекції Державного Земельного Банку, а