Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Т

Т.І. Панєкіна

"КОЗАЦЬКА" СЕМАНТИКА ДЕЯКИХ ВЛАСНИХ ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ УКРАЇНИ: НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКИХ ПРИСЛІВ'ЇВ ТА ПРИКАЗОК

Фольклор є тією частиною культури, яка супроводжує кожний народ від формування до сьогодення, акумулюючи в собі знання, зберігаючи ознаки національного сприйняття, віддзеркалюючи дійсність рідною мовою, яка втілює своєрідність цілого народу [1.-С.349].

Фольклорне слово за законами жанру естетично й стилістично навантажене, семантично повне, із широкими асоціативними зв'язками. У текстах відбуваються зрушення у семантиці мало не кожного компонента (у тому числі й онімічного), спричинені цими асоціаціями. При чому онім не повинен повністю змінити значення. Просто він потрапляє у такий контекст, який допомагає з'явитися усталеним асоціаціям [2.-С.97], дозволяє передати історичні події, охарактеризувати об'єкт, що має ту чи іншу назву. Розширюючи своє значення, топонім перетворюється на символ, свого роду сигнал для відтворення закріплених у свідомості народу знань про загальновідомі події.

Аналізуючи народні афоризми, ми спиралися на загальновизнану тезу про те, що національну картину світу формує цілий ряд факторів, зокрема географічний, історичний, культурний, релігійний, і під їхнім впливом формується національна психологія. Ціла низка фразеологізмів містить у своїй семантиці національно-культурний компонент. Наприклад, усім відома приказка "терпи, козак, отаман будеш" указує на прагнення козаків стати при владі, аби реалізувати свої здібності, показати себе мужнім і мудрим керівником. Ця та інші приказки вказують на суттєву рису українського менталітету - козацькість. Дане поняття містить серед іншого такий компонент, як волелюбність, яка набула розвитку на тлі української природи ("степ та воля - козацька доля'", "коли козак в полі, то він на волі"). Як відомо, українці завжди надавали перевагу особистій свободі ("хоч спина гола - та своя воля").

Включення до складу українських прислів'їв та приказок топонімів допомагає реалізувати досвід попередніх поколінь, втілити через одне слово цілу низку асоціацій, прагнень, уявлень, які імпліцитно включено до семантики топоніма-символу.

Однією з найвизначніших з точки зору української історії місцевостей є Січ, закріплене віками ім'я для адміністративного й військового центру Запорожжя [3.-С.747]. Повна назва - Запорозька Січ - у текстах прислів'їв і приказок не вживається. Поряд із цією назвою часто стоїть онім Великий Луг, що іменує комплекс Дніпрових плавнів на лівому березі ріки [4.-С.222]. Козаки, вільні люди, які були втіленням народної мрії про волю [5.-С.65], називали Запорожжям окрему територію, незалежну від сусідніх, вільну козацьку сторону ("славний козак Залізняк - славнійшеє Запорожжя") та власне Січ ("бідний, бідний, пане Степане: не попав, небоже, на Запорожжя, не найшов гаразд шляху" - про Степана Потоцького, який потрапив у полон і скоро помер [6.-С.368] після битви на Жовтих Водах). Саме в Лузі знаходили захист і притулок запорожці. "Як козак у Лузі" кажуть про людину, яка знаходиться у безпеці. Незважаючи на важкі умови життя, Запорожжя вабило до себе козаків [6.-С.114], оскільки це було гарантією свободи ("піду на Низ, щоб ніхто голови не гриз"). Запоріжжя для українців - не просто географічна назва, але символ волелюбства.

Найчастотнішою назвою є, звичайно, Січ, яку справедливо називають козацькою матір'ю ("наш Луг - батько, а Січ - мати, от де треба помирати"). Онім Січ - маркована назва, що дозволило Е.С. Отіну віднести цю власну назву до групи узуальних конототивних ергонімів [7.- С.124]. Основним відтопонімічним значенням виступає "козацька вольниця", інакше - "козацький дім", "козацька доля": "козаку не втекти від Січі", "хто любить піч, тому ворог Січ", "чи то можна Січ віддати за спасибі'. Формулою привітання у козаків були такі слова: "пугу! пугу! - козак з Лугу", через що П. Куліш порівняв запорожців із "хижим птаством на степу" [8.-С.51]. Зберігаючи пряме значення, ці вислови не можуть увійти до активного фонду мови і вважаються не актуальними зараз [9.-С.47]. Але вони безцінні з точки зору історії та етнографії, тому що дають можливість змоделювати поняття про даний об'єкт на матеріалі, що дійшов до нас з тих часів, подібно до історичних пісень. Персоніфікація, називання матір'ю як реалізація семи "родинність" повною мірою виражає ставлення до Січі, а сама назва набуває символічного звучання. Одним з основних засобів передавання інформації історико-культурного плану є алюзія. У вислові "і на Січі мудрий німець картопельку садить" йдеться про події після зруйнування Запорозької Січі: ці землі заселили німецькі колоністи (згадаємо рядок народної пісні: "Катерино, вража бабо, що ти наробила, Степ широкий, край веселий ще й занапастила..."). Вираз перейшов до розряду приказок ще у XIX ст., вважається народним, хоча має автора. У поемі "Імертвим, і живим..." Т.Г. Шевченко писав:

І на Січі мудрий німець

Картопельку садить, А ви її купуєте, їсте на здоров'я

Та славите Запорожжя... [10.-С.312]

Домінантними у семантиці онімів виступають семи "дім", "козак", "слава", "вільність", хоча останній з наведених прикладів вимагає уточнення "колишній дім для колишніх козаків з колишньою славою і волею".

Найпомітніше місце в історії України займає війна 1648-1654 рр. Багато народних творів різних жанрів про козацтво з'явилося в ці часи. Найголовніші битви оспівані народом. Зафіксовано і кілька приказок: "під Корсунем родилася, на Пиляві хрестилася", "були ляхам Жовті Води, буде ще й Пилява". Основний акцент робиться на тому, що це переможні для української армії битви, поляки ж раз у


Сторінки: 1 2