раз зазнавали поразки ("це той пан Корецький, що втік з-під Корсуня по-молодецьки"). Топоніми тут виступають головним чином не як назви конкретних географічних об'єктів - вони метонімізуються, позначаючи назву битви (це окремий розряд онімів - хрононіми), зберігаючи при цьому співвіднесеність з об' єктом, назвою якого вони є.
Прирощення семи "родинність" до семантики онімів за рахунок реалізації асоціацій відбувається й у вислові "Січ - мати, а великий Дніпр - батько". Приказка відоміша в іншому вигляді: "Січ - мати, а Великий Луг - батько". Така варіація власних назв цілком виправдана з історичної та географічної точки зору: кожна з них номінує територію, на якій була розташована Січ. Правда, при цьому відбувається звуження географічного значення оніма - у даному разі номінується лише частина ріки (пор. "в мене батьків сім байдаків, а восьмий нагружається коло Дніпра"). Але саме ця частина ріки займає найпочесніше місце в народній свідомості.
Стаючи фольклоронімами, топоніми сприймаються як частина цілого. З одного боку, ціле вимагає від оніма не лише бути назвою об'єкта або орієнтиром у просторі (тобто вказувати маршрут або якийсь пункт подорожі), але й повноти характеристики, асоціативності. З другого боку, сам топонім має основні та периферійні семи, містить історично-соціальні асоціації, здатний реалізуватися і як слово з прямим значенням, і як троп, здатний мати узуальне (словникове) значення й актуальне. При чому значущість його залежить від багатьох факторів: знаності, популярності, суспільної важливості названого об'єкта. Важливими виступають культурно- чи соціально- інформативна функції, а також образна, коли онім уособлює щось, переносно називає (Великий Луг, Дніпро, Корсунь, Пилява). Розглянуті нами топоніми несуть традиційну асоціативність, стереотипність сприйняття, чим зумовлюється процес заміни у свідомості мовця первинного значення конотативним, символічним: Дніпро - символ України, Січ - козацтво, Запоріжжя - воля, Жовті Води - перемога.
Джерела та література
Гумбольдт В. фон. Язык и философия культуры: Пер. с нем. - М., 1985.
Карпенко Ю.А. Проблемы типологии литературной ономастики: Имена собственные в поэзии Беллы Ахмадулиной и Лины Костенко // Літературна ономастика української та російської мов: Взаємодія, взаємозв'язки: Зб. наук. пр. - К., 1992.
Енциклопедія українознавства: В 11 т. - К., 1994. - Т. 2.
Енциклопедія українознавства: В 11 т. - К., 1994. - Т. 1.
Наливайко Д. Козацька християнська республіка: Запорозька Січ у західноєвропейських літературних пам'ятках. - К., 1992.
Голобуцький В. Запорозьке козацтво. - К., 1994.
Отин Е.С. Типология коннотативных онимов и их производных // Українська пропріальна лексика: Матеріали наук. семінару 13-14 вересня 2000 р. - К., 2000.
Куліш П. Чорна Рада: Хроніка 1663 року: Роман. - К., 1993.
Скрипник Л.Г. Фразеология украинского языка: Автореф. дисс... докт. филол. наук. - К., 1974.
10. Шевченко Т. Твори: У 3 т. - К., 1961. - Т. 1.