перебування в Україні та швидке повернення на батьківщину, деякі спецпоселенці протестували проти навчання дітей не польською мовою. Така поведінка дестабілізувала ситуацію у поселеннях, негативно впливала на настрій переселенців, сприяла поширенню розмов про недосконалість урядових дій. Наприклад, одна із переселених говорила: "Уряд СРСР не знає, що робить і возить поляків по всьому Союзу невідомо за чим" [19, с. 78]. Відмовляючись працювати, вони лише створювали додаткові труднощі. Багато з них зверталися до керівництва радгоспів і колгоспів, районних і обласних організацій за дозволом на виїзд до Польщі.
У листопаді 1944 р. прийом колишніх польських громадян зі східних республік СРСР і східних областей РРФСР було припинено. Усім, хто надалі звертався з проханням дозволити в'їзд на територію південних областей, відмовляли [20, арк. 24]. На той час сільськогосподарські роботи були завершені, розпочався міждержавний обмін населенням з Польщею, не вистачало житла, тобто не було необхідності приймати нове поповнення або штучно стримувати зворотний переселенський рух поляків. Наркомат УРСР не заперечував проти реевакуації цих громадян у Польщу. Незабаром вони потрапили в епіцентр українсько-польського обміну населенням. Південні області перестали слугувати за транзитні для колишніх спецпоселенців - громадян Польщі.
Процес переселення поляків у Польщу розпочався на весні 1945 р. Мотивуючи тим, що "значна частина працездатних, колишніх польських громадян під різними приводами від роботи ухиляється, і беручи до уваги постійне бажання їх переселитися в Польщу", РНК УРСР і ЦК КП(б)У просили Раднарком СРСР "дозволити переселити у березні-квітні 1945 р. всіх бажаючих з їх числа, для чого виділити 1645 вагонів" [21, с. 22]. Створені при облвиконкомах сектори з евакуації, репатріації та розселення проводили велику роботу по складанню списків, розгляду заяв, виписуванню перепусток [22, арк. 109]. Архівні документи свідчать, що домінуючим фактором у цьому процесі було добровільне рішення самих поляків. Але вони майже не стояли перед ділемою - соціалістичний Радянський Союз чи соціалістична Польща? "Школа спецпоселень" назавжди обтяжила їхнє ставлення до СРСР і до так званої "радянської людини" [23, с. 667], поглибила бажання швидше виїхати.
Перші 212 польських громадян були відправлені з Миколаївської області на перевалочні станції Львів, Тернопіль, Самбір, Кам'янка-Бузька, Рава-Руська, Володимиро-Волинськ у березні-квітні 1945 р. [24, арк. 133, 145, 168]. Саме вони відкрили міждержавний трансфер польського населення, зосередженого на півдні у зворотньому напрямку. До кінця року було відправлено 853 сім'ї, загальна чисельність яких становила 1 433 особи [25, арк. 156]. Та це була лише незначна частина з тих 7 797 поляків та членів їх родин, яких належало переселити до січня-травня 1946 р.[26, арк. 12].
Зауважимо, що місцевим органам не під силу було виконати поставлене завдання у відведений строк. Комісії не встигали розглядати заяви, не завжди задовольняли прохання. За відведений час виїхало лише 1875 чоловік [27, арк. 12]. Із зареєстрованих 1374 заяв було розглянуто 1358, з них 10 сім' ям було відмовлено, 2 заяви відстрочено. Відмовляли як правило тим, що не могли надати достатньої кількості доказів щодо своєї приналежності до польського громадянства станом на 17 вересня 1939 р. Вони не підпадали під дію радянсько-польської угоди [28, с. 193-199]. Дозвіл на виїзд надавався як моноетнічним польським сім'ям, так і змішаним. Особливо багато серед них було євреїв. На кінець 1946 р. із Херсонської області згідно з поданими заявами та без затримування виїхало 1806 сімей поляків (4585 чол.) До їх складу також ввійшли 924 євреї, 79 українців, 20 росіян, 3 білоруси і 1 грек [29, арк. 47].
Розповідь про виїзд поляків з Півдня не можна обмежити лише транзитним рухом спецпоселенців у 1944-1946 рр., оскільки тоді виїхали переважно сім'ї. До них варто включити і польських дітей-сиріт, які тимчасово проживали на території краю в дитячих будинках та сім' ях місцевих жителів. Деякі потрапили туди як діти війни, а деякі тимчасово проживали тут, поки батьки перебували на спецпоселеннях [30, арк. 8]. Їх репатріація у 1950-1951 рр. стала завершальним етапом переселення поляків до Польщі з південних областей.
Підсумовуючи зазначимо, що піднятий владою рух спецпоселенців-поляків вказує на незбалансований підхід влади до управління суспільними процесами. Все це певною мірою ускладнювало ситуацію, гальмувало повернення евакуйованих.
На сучасному етапі суспільного розвитку України надзвичайно важливе значення має глибоке вивчення, переосмислення і узагальнення процесів, що відбувалися у повоєнні роки, донесення цієї інформації до громадськості та формування нового свідомого історичного мислення.
Джерела та література
Сергійчук В. Депортація поляків з України. Невідомі документи про насильницьке переселення більшовицькою владою польського населення з УРСР в Польщу в 1944-1946 роках. - К., 1999; Наулко В.І. Динаміка етнічного складу населення України в ХХ ст. / Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність / О. Б. Беренштейн, Н. А. Зіневич, В. Т. Зінич та ін. - К., 2001.; Бугай М. Ф. За повідомленням НКВС СРСР були переселені. - К., 1992.
Пронь Т. М. Міграційні та етнічні процеси на Півдні України за доби радянської державності (на матеріалах Миколаївської та Херсонської областей): Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. - Донецьк, 2005.
Державний архів Миколаївської області (далі - ДАМО). - Ф.Р-992. - Оп. 2. - Спр. 153.
Державний архів Херсонської області (далі - ДАХО). - Ф.Р-1979. -