Отже, щомісячний заробіток кваліфікованого робітника становив 400 крб., бухгалтера - 500 крб., вчителя народної школи - 250 крб., старшого вчителя - 400 крб., ставки фахівців та керівників коливалися між 900 до 1500 крб.

З 1 грудня 1942 р. на основі „Постанови про регулювання умов оплати та роботи для всіх українських службовців, що працюють в німецьких установах", підписаної Запорізькою міською управою, службовці згідно з роботою, що ними виконувалася, розподілялися на 8 груп: 1) наукові та технічні службовці з вищою освітою, як і рівноцінні наукові, технічні, торговельні та інші робітники (керівники українських управ при обласному комісарі, бургомістри, головні лікарі та ін.) отримували 1200 крб.; 2) наукові та технічні службовці з вищою освітою, які займали відповідальні посади (керівники більших відділів в окружних управах, завідувачі відділів, фінансові інспектори з вищою освітою ... ) - 950 крб.; 3) наукові та технічні службовці з вищою освітою на місцях (службовці бюро бухгалтерії, кас, референти, викладачі, районні шефи, наукові асистенти) - 750 крб.; 4) службовці бюро бухгалтерії, кас та інших внутрішніх та зовнішніх служб, з самостійною роботою на місцях особливого значення, керівники реєстратури великих установ, технічні службовці з середньою освітою та з багаторічним стажем роботи за спеціальністю - 600 крб.; 5) службовці зі спеціальними знаннями внутрішньої та зовнішньої служби (реєстратори з ґрунтовими спеціальними знаннями, начальники канцелярій зі штатом 5 чоловік, бухгалтери зі спеціальною торгівельною та банківською освітою), технічні службовці зі середньою освітою, майстри на заводах, завідувачі крамницями та складами - 489 крб.; 6) службовці інтелектуальної праці, стенографісти, технічні службовці та креслярі з важкою роботою - 400 крб.; 7) службовці, які виконували звичайну роботу в бюро реєстратури, касах, бухгалтеріях та канцеляріях й подібні роботи - 340 крб.; 8) службовці, що виконували технічну роботу (в канцелярії реєстратури, касах, бухгалтеріях та інших внутрішніх службах), посильні та хатні домробітниці - 280 крб. [6, арк. 3-4].

Однією з основних проблем для населення стало зниження купівельної спроможності громадян, тобто реальні доходи були наднизькими. Говорячи про становище в Києві у серпні 1942 р., український письменник А. Любченко в своєму щоденнику зазначає: „А загальне становище в Києві таке: вже два тижні як заборонено сюди довіз харчів із сіл, проте крамниць теж не відкрито ... Ціни на базарі: хліб - 14-15 крб. за 100 гр., сало - 700-750 крб. за кг., масло - 800, пшоно - 22 крб. шклянка, сірники - 6 крб.

пачка ... А заробітня платня середнього службовця - 700-800 крб. на місяць. От і крутись" [7, с. 64]. У березні 1943 р. на базарах Києва фунт м'яса коштував - 300 крб., 1 яйце - 17-20 крб., пуд борошна - 15 тис. крб., 1 кг печеного хліба - 400 крб., 1 л молока - більше 100 крб., 1 кг сала - 6 тис. крб. Подібне становище спостерігалося і в інших містах РУ. Переважна більшість населення окупованих територій виживала за рахунок збуту особистих речей на місцевих ринках. У середньому в день необхідно було витратити на харчування до 100 крб., а в деяких містах, наприклад в Житомирі, до 500 крб. [1, с. 125].

Крім заробітної плати працівники підприємств мали, згідно з розпорядженнями окупаційної влади, забезпечуватись соціальним страхуванням. Так, 20 грудня 1941 р. господарське командування м. Запоріжжя розпорядилося страхувати всіх найманих робітників і службовців. Передбачалася виплата допомоги через хворобу, при нещасному випадку, вдові загиблого працівника, сиротам. Допомога з тимчасової непрацездатності виплачувалася у розмірі 75 % середнього заробітку, якщо застрахований пропрацював у даного наймача протягом 1 місяця. При хворобі більше 2 місяців допомога виплачувалася за спеціальним дозволом контори лікарняної допомоги. Допомога жінкам при вагітності і пологах, виключно до пологів за 35 днів, і після, за 28 днів, виплачувалась у розмірі 100 % середнього заробітку за умови безперервної роботи у наймача протягом 4 місяців. При народженні дитини батьки одержували допомогу 50 крб. Через місяць - одноразова допомога - 45 крб. Допомога на поховання сплачувалася у разі смерті застрахованого або членів його сім'ї у такому розмірі: на дорослого - 70 крб., на дитину - 45 крб. Стаціонарне лікування в лікарнях надавалося застрахованому за рахунок контори лікарняного страхування протягом 2 місяців. Але з 1 травня 1942 р. сума виплат дещо змінилася. Зокрема, допомогу з тимчасової непрацездатності почали виплачувати у розмірі 50 % від середнього заробітку протягом 2-х місяців, при стаціонарному лікуванні застрахований отримував допомогу в розмірі 30 %; допомога жінкам при вагітності і пологах виплачувалася у розмірі 50 % середнього заробітку; допомога на поховання застрахованого - 75 крб., члена сім'ї застрахованого робітника - 45 крб. [8, спр. 644, арк. 5,18].

Подібне розпорядження було видано штадткомісаром м. Дніпропетровськ від 23 вересня 1942 р. Відповідно до інструкції рейхскомісара України від 18 липня 1942 р. передбачалося соціальне страхування робітників та службовців-українців, які працювали в сільському господарстві, продовольчій галузі, у лісовому та ремісничому господарствах, на виробництві військового і важливого будівельного значення.

Страхові внески було встановлено на рівні 3% з нарахованої заробітної платні. Страхові внески сплачувались роботодавцем одночасно