Т. І. Сапельняк

ПИСЕМНІ ВІДОМОСТІ ПРО ТИВЕРЦІВ І УЛИЧІВ (огляд джерел)

Карпато-Причорноморські землі, які в ІХ-Х ст. населяли літописні тиверці й уличі, розташовані на стику Східної, Південно-Східної і Центральної Європи. Тому вони виявилися периферійними щодо різних цивілізацій і держав. Тут сходилися своїми кордонами, сферами політичного, економічного і культурного впливу західний, слов'янський, грецький і східний світи [1.-С.46-49].

Саме таким прикордонним станом цього регіону можна пояснити і характер відображення його історії в письмових джерелах сусідніх держав і народів. Карпато-Причорномор'я сприймалося як "нічийна земля", яка цікавила іноземних хроністів тільки у світлі політичних домагань їхніх власних держав на ці місцевості. Якщо ж вона входила на якийсь час у сферу "чужої" державності або політичного контролю, то просто випадала з поля їх зору.

Період другої половини ІХ-Х ст. найбільш ґрунтовно висвітлений у давньоруському літописанні. Саме в цей час землі між Карпатами і Чорним морем входили періодично у державну територію або ж у сферу активних політичних інтересів Київської Русі. З повідомлень літописів відомо, які саме народи населяли тоді цю територію, а також і деякі факти їхньої історії.

Ослаблення влади київських князів над далекими від них південно-західними окраїнами призвело до загасання інтересу до них і з боку російських літописців. Ці околиці слов'янського світу до кінця ХІ ст. опинились в сфері впливу кочівників [2.-С.47-54].

Дослідники історії Карпато-Причорноморських земель відзначають мізерність писемних відомостей для ІХ-Х ст. Дійсно, крім даних російських літописів, ми не знаємо про інші джерела, які містили б конкретні відомості, що вірогідно відносяться до цієї території. Це пов'язано з джерелознавчою потребою використовувати лише безпосередні дані, адекватні досліджуваному часу. Непрямі ж відомості до вивчення походження й історії уличів і тиверців практично не залучалися. А їх чимало. Ми вважаємо за необхідне заповнити цю прогалину й узагальнити всі наявні дані, насамперед, за рахунок джерел іноземного походження. Таке узагальнення здійснюється вперше.

При групуванні джерел за темою, ми виділяємо:

Писемні джерела давньоруського походження. Це дані "Повісті временних літ" (далі в тексті - ПВЛ), руських літописів;

Писемні джерела іноземного походження. Це - грекомовні твори візантійських істориків і письменників, латиномовні твори європейських авторів - польських, германських, угорських, англійських, скандинавських тощо), а також повідомлення східних авторів - арабських, перських, вірменських, єврейських, сирійських.

Розглянемо всю цю інформацію із зазначених груп у хронологічному порядку.

Писемні джерела давньоруського походження.

Безпосередні повідомлення про населення Карпато-Причорномор'я містяться в ПВЛ. ПВЛ локалізує тут племена уличів і тиверців і шість разів їх згадує: два рази згадані уличі, два рази - тиверці і два рази - уличі і тиверці разом (один раз в недатованій вступній частині ПВЛ і п'ять разів відповідно під 854 (864), 885, 907, 940 (922) і 944 рр.). Всі відомості про уличів і тиверців, крім згадки в недатованій частині, пов'язані або з боротьбою проти них київських князів (три повідомлення), або участю тиверців у походах київських князів на Візантію (два повідомлення). З середини Х ст. уличі і тиверці в літописах вже не згадуються.

До непрямих свідчень літописів можна віднести відомості про війни і перебування київського князя Святослава на Дунаї, особливо його промову (969 р.) про значення Переяславця і поради Свенельда Святославові стосовно шляху додому в Київ; повідомлення про обставини останнього походу руських на Константинополь у 1043 р.; промову киян про можливість "перейти в грецьку землю" (1069 р.). Для повноти огляду додамо, що термін "толковини", який відповідає літописному, згадується в "Слові о полку Ігоревім" - у сюжеті "каламутного сону Святослава".

Отже, вся безпосередня інформація про уличів і тиверців у Карпато-Причорноморських землях зосереджена у згаданих шести літописних повідомленнях. Назвемо їх:

Повідомлення про уличів і тиверців у вступній недатованій частині ПВЛ. У ПВЛ, поміщеній у Лаврентіївському літописі, зазначено: "...а улучи и тиверьци седяху бо по Днестру, приседяху къ Дунаеви. Бе множьство ихъ; седяху бо по Днестру оли до моря, и суть гради их и до цього дні, и те ся зваху от Грекъ Велика скуфь" [3.-Ч.1.-С.14].

У Радзивілівському літописі і Московсько-академічному списку замість слів "по Днестру приседяху... Днестру" написано: "по Бугу и по Днепру" [3.-Ч.2.-С. 226]. Також "...по Бугу и по Днепру і приседяху къ Дунаеви... оли до моря" написано в Іпатіївському літописі [4.- Т.2.-С. 910].

Близькі до варіанта Лаврентіївського літопису ("по Днестру...къ Дунаеви") повідомлення в I Софійському, Никонівському (Патріаршому), Воскресенському і деяких інших літописах [5.- С.39,8,9,5; 6.-Ч.УІІ,С.264].

Існує й інший варіант цього повідомлення в Літописці Переяславля Суздальського (Літописці руських царів): "...а уличи, тиверьцы седяху по Бугу и по Днестру, и до Дунаю, бе множество их и до моря, и есть(ь) град ихъ и н(ы)не спы" [7.-С.41,5].

Повідомлення в Новгородському I літописі молодшого ізводу, а також у Воскресенському, І Софійському, Тверському, Новгородському IV і деяких інших, як правило, пізніх літописах під 864 (854) р. про те, що Аскольд і Дір воювали з уличами. "Аскольд же и Диръ...начаста владети и Полянскою землею; и беша ратни и з Древляны и з Угличи" [6.-Ч.7.- С.269; 4.-С.39,10; 8.-С.106]. Ці повідомлення відсутні в ранніх літописах (Іпатіївському, Лаврентіївському), а зустрічаються тільки в тих літописах, де поєднано текст ПВЛ третьої редакції з Київсько-Печерським Початковим