Повідомлення ПВЛ відсутнє в Новгородському, а також у декількох пізніх літописах під 885 р. про те, що князю Олегові підкорилися різні племена, а з уличами і тиверцями він вів війну: "И бе обладая Олег поляны, и деревляны, и северяны, и радимичи, а съ уличи и теверцы имяше рать"[3.-Ч.1.-С.20-21].

Повідомлення ПВЛ, яке зустрічається в усіх літописах, крім Новгородського, про участь тиверців у поході Олега на Візантію в 907 р.: "Иде Олегъ на Грекы...поя ж множество варяг, и словень, и чюдь, и словене, и кривичи, мерю, и деревляны, и радимичи, и поляны, и северо, и вятичи, и хорваты, и дулебы, и тиверци, яже суть толковины: си вси звахуся от грекъ Велика скуфь"[3.-Ч.1.-С.23-24].

Повідомлення Новгородського I літопису молодшого ізводу, Никонівського, І Софійського, Воскресенського і низки інших пізніх літописів під 940 (914; 922) р. про боротьбу київського воєводи Свенельда з уличами і про їхнє переселення з Нижнього Дніпра в район між Бугом і Дністром [8.-С.109-110; 5.-С.26; 4.-Т.39.-С.15; 6.-С. 277].

Найбільш повно збережений варіант цього повідомлення в Комісійному списку Новгородського І літопису. Під 922 р. він сповіщає: "Игорь же седяше в Киеві княжа, и воюя на Древяны и на Угличи. И бе у него воевода, именемь Свенделдъ; и примучи Углече, възложи на ня дань, и вдасть Свеньделду. И не вдадяшется единъ град, именемъ Пересеченъ; и седе около его три лета, и едва взя. И беша седяще Углице по Днепру вънизъ, и посемъ приидоша межи Бъгъ і Днестръ, и седоша тамо" [8.-С.109]. Під 940 р. літопис далі повідомляє: "А се лето яшася

Уличи по дань Игорю, и Пересеченъ взят бысть. В се ж лето дасть дань на них Свенделду" [8.- С.110].

6. Останнє повідомлення в ПВЛ про участь тиверців у поході князя Ігоря на Візантію в 944 р.: "Игор же совокупив вои многи, варяги, Русь, и поляны, словени, и кривичи, и теверьце, и печенеги наа, и тали в нихъ поя, поиде на Греки въ лодьях и на конихъ..." [3.-Ч.1.-С.33-34]. Це повідомлення про участь тиверців у поході існує у більшості літописів за винятком Новгородського І літопису.

Отже, назву "уличі" у тій або іншій формі "відають" усі літописи. Назву ж "тиверці" жодного разу не згадує Новгородський І літопис.

Уличів, під назвою "ультінов" згадує і Костянтин Багрянородний при описі "Пачинакії". На правому березі Дніпра кочували чотири печенігські роди, що складали так звані феми: "...фема Гиазихопон соседит с Булгарией, фема Нижней Гилы соседит с Туркией, фема Харавои соседит с Росией, а фема Иавдиертим соседит с подплатежными стране Росии местностями, с ультинами, дервленинами, лензанинами и прочими славянами" [9.-С.157].

Писемні джерела іноземного походження.

Англійські джерела. Одне із найбільш ранніх англійських середньовічних джерел "Орозій Короля Альфреда" (кінець IX ст.) при описанні земель на півночі від Дунаю повідомляє, що "...к северу от хоротов лежит земля Мэгда, а к северу от земли Мэгда находятся серменды (курсив наш - Т.С.) до самых Риффейских гор" [10.-С. 23].

Це повідомлення не дуже зрозуміле. Якщо про хоротів відомо, що це "слов'янське плем'я, яке Альфред локалізує до сходу від даламентів, що живуть нібито в районі північно-східніше Моравії" [10-С.27-28] і в яких можна припустити хорутан або хорватів руського літопису, що займають район Східного Прикарпаття, то локалізація землі Мегда сумнівна. І неясно, хто такі "серменди".

Інший англійський автор Гервазій Тільберійський (прибл. 1150-1235 рр.) у главі VII свого твору "Імператорські дозвілля" пише, що "между Грецией (Візантією -Т.С.) и Руссией обитают геты, планеты и кораллы, самые свирепые среди язычников, употребляющие в пищу сырое мясо" [10.-С.66].

Усі три етноніми, що вжиті Гервазієм Тільберійським, не піддаються явній ідентифікації. Формула "...самые свирепые среди язычников, употребляющие в пищу сырое мясо" досить поширена в середньовічній європейській літературі. Вона використовується в польських і германських джерелах для характеристики не тільки кочівників, наприклад, язичників-прусів. Проте тлумачі бачать у "гетах", "планетах" і "коралах" тільки кочове або напівкочове населення [10.-С. 66].

Скандинавські джерела. У "Сазі про Тідрека Бернського", яка перекладає давньогерманський епос, існує самостійний сюжет - "Сага про Вількіна". "Вількіни" ототожнюються дослідниками з балтійськими західнослов'янськими вільцями, що мають спільне походження з уличами давньоруських літописів. Сага розповідає про те, що військо вількінів при поході на Русь залишилося в її межах [11.-С.136-149]. Це повідомлення, можливо, відбиває свідчення давньогерманського епосу про зв'язок балтійських вільців, добре відомих германцям, з уличами.

Польські джерела. У главі 39 Великопольської хроніки (поч. XIV ст.), що увібрала в себе твори Галла Аноніма і Вінцентія Кадлубка (1160-1223 рр.), повідомляється про похід краківського князя Казимира Справедливого (1138-1194) на м. Берестьє: ".Казимир, собрав отряд воинов, в году от Р.Х. 1182 пошел против него и его князя и ...его [город] атаковал и захватил. ...И двинулся лагерем в направлении к Галичу. вместе с князем владимирским и галицкой знатью, а также с многочисленными отрядами избранных тибианцев (курсив наш - Т.С.) и парфян ...храбро на него нападает" [12.-С.122].

М.М. Карамзін під "тивианцами" (або "тибианцами") припускає тиверців російських літописів [13.-С.194-195]. Так само вважали Г. Енгел і П. Шафарик [14.-С.213]. Дійсно, в одному з перших польськомовних видань Хроніки Вінцентія Кадлубка в Словнику