"Тибиянцы" ще до епізоду з походом на Берестьє в 1182 р. двічі згадані Вінцентієм Кадлубком: у 1096 р. вони разом з угорцями допомагали польському князю Владиславові проти його сина-бунтівника Збігнєва; а в 1145 р. брали в облогу з князем Владиславом II Познань [14.- С.213]. Обидва повідомлення не дають підстави сумніватися, що під "тибиянами" ("тибиянцами") треба розуміти певну етнічну групу населення.

Твердження М.М. Карамзіна і П. Шафарика з приводу ідентифікації "тибиянцев" не спростоване. Можна думати, що в наведених уривках із творів раньопольської хронографії дійсно говориться саме про тиверців, тобто про населення, що могло мешкати в Карпато- Причорноморських землях у період, зазначений польськими хроністами.

Угорські джерела. У період "пошуку батьківщини" угорцями - "honfoglalas" (близько 896 р. - Т.С.) є прямі свідчення про їхнє перебування на Нижньому Дунаї наприкінці IX ст. [20.- С.95]. Угорці також проникали в Панонію через перевали Північних і Східних Карпат [17.- С. 148,157].

В основі всіх відомих нині угорських хронік лежить загальний протограф - твір "Діяння угорців" (Gesta Ungarorum), що датується близько середини Х! ст. Від протографа походять три твори: "Діяння угорців" - твір Симона Кезаї (або магістра Акоша) останньої чверті ХШ ст.; "Ілюстрована хроніка" (т. зв. Віденська) Марка Кальті (1358 р.); і твір "Діяння угорців" Аноніма - нотарія угорського короля Бели III, що писав в 1196-1203 р. [20.-С.268-285; 19.-С.131-148; 17.- С.431-434,441-442].

Найбільш розгорнута характеристика цих подій постає в роботі Аноніма, основними джерелами для якої слугували хроніка "Діянь" ХI ст. і народні легенди. Існує вказівка Аноніма на те, що територію Панонії до приходу угорців населяли слов'яни, болгари, влахи, "вівчарі римлян" і "римляни" [19.-С.140-141]. Про те, що Панонію до приходу угорців населяли слов'яни (у тому числі тиверці й уличі), повідомляє і ПВЛ [3.-Ч.1.-С.21].

Якщо етноніми "слов'яни" і "болгари" не викликали суперечностей, то в решті вбачали римлян Траяна, кельтів, болгар, гетів, готів, франків і ін. Відомості про перебування на території Панонії і Трансільванії слов'ян (у тому числі тиверців і уличів) із часів усунення гунського панування в середньому Подунав' ї містяться й в іншому угорському творі - "Діянні угорців" Шимона Кезаї [20.-С.275-276].

В іншому свідченні Аноніма говориться про приєднання до Альмоша при його прямуванні на нову батьківщину "многих из Русов". Це свідчення Аноніма В. П. Шушарін пов' язує зі спробою пояснити походження слов'ян Угорщини, сліди яких в його час зберігалися в топоніміці країни [19.-С.142]. Дійсно, в літературі висловлювалася думка про те, що з угорцями в Закарпаття могла піти і частина уличів [21.-С.158-159].

Всі ці повідомлення можуть вважатися доречними для встановлення часу підпорядкування уличів і тиверців київським князям.

Германські джерела. Відомі повідомлення Анонімного Баварського географа, а також "Хроніка" Регінона, абата Прюмського монастиря, що довів свою оповідь до 906 р. Ці джерела повідомляють про місця початкового перебування угорців у Східній Європі і про перехід їх під тиском печенігів у Панонію через землі тиверців.У "Листі Бруно Кверфуртського до короля Генріха II" розповідається про подорож місіонера в Київ, а потім у печенізькі кочовища між Дніпром і Дунаєм [22.-С.45-56]. Цим підтверджуються дані Костянтина Багрянородного про печенігів в Північному Причорномор'ї, що межували з тиверцями.

У Хроніці Адама Бременського (помер близько 1080 р.) "Діяння архієпископів гамбурзької церкви" також містяться свідчення про Русь і сусідні народи - фінно-угрів, аланів, кочівників- тюрків, а також про якийсь народ - "вільці" (wilci) (можливо, уличі - Т.С.) [22.-С. 144].

Повідомлення "Слов'янської хроніки" Гельмольда (близько 1110 р. - близько 1177 р.) [23.- С.5-13; 24.-С.325-328] про Карпато-Причорномор'я базуються, як правило, на оповідях Адама Бременського. Він також серед західнослов'янських племен згадує вільців - лютичів (уличів - Т.С.).

У творі "Діяння Фрідріха" Отон Фрейзінгенський, розповідаючи про межі Угорщини, повідомляє про те, що на північному сході від неї знаходиться "равнинная страна печенегов и фалонов (половців - Т.С.)... Она была открыта для грабежей гуннов...затем находилась во владении аваров... вильцев и, наконец, вышедших из Скифии венгров, которые и теперь ее населяют" [24.-С.302].

Про те ж пише в 1186 р. і інший німецький середньовічний історик і письменник Готфрід Вітерборський у творі "Пантеон": "Гостеприимная земля безвозмездно дает свои пиршества посевам. Там изобилие плодородных виноградников и полей, деревьев, лугов, рек, рыб, озер. Там Дунай находит свой первый исток, а Венгрия, Рутения, Греция дают ему прибежище" [20.- С.346].

Повернемося до повідомлення Анонімного Баварського географа, або до "Опису міст і областей на півночі від Дунаю, або Баварський Географ" ("Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii sive Geographus Bavarus" septentrionalem [22.-С.5-26; 25.-С.7-51; 26.-С.35-41].

"Опис" являє собою компілятивну географічну записку вченого ченця про перелік племен і народів, що були ближніми і дальніми сусідами Франкської держави. Текст містить великий каталог етнонімів (багато з