Повідомлення Географа розпадається на дві різні за стилем частини. Перша містить опис народів - найближчих сусідів франків, друга - дальніх. Польський історик Х. Ловмянський поділяє племена, згадані в другій частині "Опису..." на чотири групи: дунайську, сілезько- лужицьку, балтійську і вісло-чорноморсько-каспійську [25.-С.10-11]. У трьох фрагментах "Опису..." згадані етноніми, що мають відношення до історії Карпато-Причорномор'я:

"...Унлізи (у деяких перекладах - унліци) - численний народ, 318 міст"("Ип1іеі. populus multus. civitates СССШ-ІІ");

"...Атторозі (у деяких перекладах - аттороси) мають 148 [міст], народ дуже лютий" ("Attorozi. habent CXL.Vffl. populus ferocissimus");

"...Каціри, 100 міст. Русси. Форшдерен ліуди. Фрешіти. Шеравіци (у деяких перекладах - серавіци). Луколані. Унгаре" ("Caziri. civitates. С. Ruzzi. Forsderen. liudi. Fresiti. Seravici. Lucolane. Ungare") [26.-С.13-15].

Ототожнення "унлізів" і "атторозі" Баварського Географа відповідно з уличами і тиверцями руського літопису має давню, що склалася ще з часів П. Шафарика, традицію. Унлізи. Ототожнення цього етноніма з уличами є узвичаєним [25.-С.26-28; 26.-С.59-60; 22.-С.25].

Атторозі. Молдавські історики М.П. Тельнов, П.П. Бирня та інші не сумніваються в ототожненні "атторозі" з тиверцями ПВЛ, традиційно посилаючись на думку П. Шафарика [27.- С.15; 28.-С.190]. Дійсно, "атторозі" входять у групу з п'ятьох етніконів на -rozi у Баварського Аноніма. Не виключена тюркська або іранська атрибуція цих назв [25.-С. 26]. Тому "тюркське походження" атторозі Географа дозволяє зближувати останніх із тиверцями ПВЛ.

Шеравіци (серавіци), Луколані. Ці племена згадуються в одній групі з русами, хазарами й угорцями і, можливо, входять у південну "чорноморську" групу племен Баварського Географа.

Етнонім "серавіци" історики намагалися співвідносити з жителями півночі, зара, кривичами, іжорою і навіть печенігами на Дніпровському правобережжі. М.Б. Свердлов локалізує загадкових "seravici" у районі між Дністром і Дунаєм і пов'язує цю племінну назву з назвою двох однойменних рік Серет, притоків Дністра і Дунаю. З огляду на те, що руськими джерелами в цьому регіоні локалізуються уличі і тиверці, М.Б. Свердлов вважає, що, можливо, уличі і тиверці - більш пізніша племенна назва, що пішла від територій, зайнятих ними, у той час як "serauici" було або більш давньою назвою цих племен, або іншим плем'ям [22.-С.23-24].

Щодо племені "луколані", згаданого Баварським Географом поруч із "серавіци", дослідники вказують на його безумовну слов'янську належність і пов'язують походження його назви з лукою, лукомор'ям. М. Рудницький висловив припущення, ніби луколані не що інше, як ще одна назва уличів і локалізує їх у районі "Онглоса" (Буджака - Т.С.). Деякі дослідники (у тому числі і П. Шафарик) вважають, що "луколані" тотожні слов'янському етноніму "лучані", засвідченому як у східних (стосовно жителів волинського Луцька) так і в інших слов'ян [25.- С.45]. Такого ж погляду дотримується і М.Б. Свердлов. На його думку, "луколані" походить від чорноморського лукомор'я - узбережжя Чорного моря на захід від Дніпровського лиману. На підставі того, що "луколані" названі в "Географі" поруч із "серавіци", дослідник припускає, що луколані жили південніше своїх сусідів серавіців на березі Чорного моря в Лукомор'ї (див. вище локалізацію "серавіци" за М.Б. Свердловим) [22.-С.24].

Повідомлення окремих європейських середньовічних авторів. З них відзначимо дані з твору епохи раннього європейського середньовіччя "Getica", написаного в VI ст. Йорданом [29]. У ньому можна знайти дані про долітописну історію уличів.

У "Чеській хроніці" ("Chronica boemorum") Козьми Празького (1045-1125) - канонника і декана капітулу собору св. Віта використовується переказ історичної легенди про війну чехів і лучан (уличів - Т.С.) [30.-С.100-102]. Подібні ж свідчення можна знайти в "Історії лангобардів" Павла Діакона (725/730-799?) - італійського письменника й історика [31.-С.480].

Грецькі джерела. Твори візантійських авторів посідають важливе місце в дослідженні багатьох проблем, що виникають при вивченні історичного життя населення Карпато- Причорномор'я в IX-Х ст. Розглянемо їх у хронологічній послідовності.

Почнемо з Прійска Панійського, що брав участь в 448 р. у посольстві імператора Східної Римської імперії Феодосія II до Аттіли [32.-С.81-96]. Збережені фрагменти його нотаток, зокрема свідчення про мешканців поселень на шляху в ставку гунів (знаменитий напій "медос") і мови, якими говорять скорені гунами народи, мають важливе значення для вивчення долітописної історії уличів.

У творі відомого історика VI ст. Прокопія Кесарійського "Війна з готами" [33; 32.-С.183- 185] є відомості про походження етноніма "уличі". Такі ж відомості про звичаї слов'ян є у творі "Відповіді на запитання" іншого візантійського автора середини VI ст. Псевдо-Кесарія. Повідомлення цього автора свідчать про тотемні уявлення у світогляді слов'ян у "дунайський" період [32.-С.254]. Подібні дані є й у праці візантійського хроніста Іоанна Малали [32.-С.265; 34.-С.1-29], а також Агафія Мірінейського [35; 32.-С.292]. Агафій повідомляє про плем'я ультінзурів, що може бути пов' язане етнічною кровністю з літописними уличами.

У творі VII ст. візантійського автора Георгія Пісіди "Іракліада" (629 р.) є дані про тотемні витоки походження етноніма уличі [31.-С.71].

Два візантійські автори - Феофан Сповідник (близько 760-818) і Патріарх Ничипора (758829) [36; 31.-С.221,248] у своїх творах "Хронографії" і "Бревіарій" подають відомості про перебування орди протоболгарів Аспаруха в Нижньому Подунав' ї, а також дані для локалізації Онглоса (Буджака) в Карпато-Причорноморських землях.