Т. С. Савенко

ДІЯЛЬНІСТЬ ЧЛЕНІВ НТШ У СТВОРЕННІ ТА ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Історія Українських високих шкіл, що діяли у Львові у 1919-1925 рр., як, зрештою, й історія НТШ у цілому, - яскравий приклад того, як фактори, зумовлені внутрішнім розвитком науки, становленням наукового потенціалу шкіл, вступають у взаємодію із факторами зовнішніми, сторонніми для науки - інтересами окремих груп людей та політичними інтересами держав. У складній взаємодії цих чинників і проходило становлення української науки в Галичині [1, с. 12].

Перша світова війна стала на перешкоді реалізації задумів українців до заснування власного університету у Львові. Таким чином, університет Франца І зберіг польсько-український характер. Життя в університеті на деякий час завмерло. Його приміщення перейшло у відомство військових. Кількість викладачів і студентів скоротилась у кілька разів. Заняття припинились, навчання було відновлене лише в жовтні 1915 р. До 1918 р. в Університеті налічувалось 8 українських кафедр (з 80- ти) і 4 доцентури.

Своєрідною реакцією на репресивну позицію польської експлуатаційної влади було відкриття у 1921 р. Українського Вільного Університету та інших вищих навчальних закладів на привітній чеській землі, де українським емігрантам, колишнім інтернованим воякам українських армій, доброзичливо сприяв президент Чехословацької республіки, дійсний член НТШ Томаш Масарик [2, с. 67-68].

14 серпня 1919 р. ректор львівського університету видав розпорядження, згідно з яким до навчального закладу будуть прийматися лише студенти -громадяни польської держави, котрі служили в польському війську, або громадяни держав, союзних з Польщею. У вересні того ж року ці правила підтвердила Рада міністрів. Варто відзначити, що все це робилося задовго до 15 березня 1923 р., тобто до рішення Ради амбасадорів про подальшу долю Галичини [3, арк. 9 зв.].

Українська делегація звернулась до ректора університету із запитом, чи ця постанова стосується українців Східної Галичини, ректор підтвердив цей розпорядок. Делегація висловила у зв'язку з цим протест і оголосила, що скасування українських кафедр і полонізація університету є насильством над українцями. У відповідь на це 22 вересня 1919 р. було опубліковано рішення Ради міністрів, яке повністю підтверджувало розпорядження ректорату [4, арк. 1].

Отже, українська молодь була позбавлена можливості отримати освіту у Львівському університеті, і в Польщі загалом. Окрім цього українським студентам заборонялося виїжджати і здобувати освіту за кордоном, польська влада не давала на це згоди.

У відповідь на це НТШ вирішило, що настав час для негайного відкриття українського вищого навчального закладу.

Уже 19 серпня 1919 р. дійсні члени НТШ В. Щурат, І. Свенціцький, І. Крип'якевич, Б. Барвінський та В. Гарасимчук запропонували Виділові Наукового товариства ім. Шевченка заснувати українські університетські курси з трьома факультетами: філософським, юридичним і теологічним. Ця пропозиція Виділом була прийнята, і для оголошення запису був випущений плакат, де вказані план навчання та лектори з предметів на зимовий семестр 1919/1920 навчального року. Так, наприклад, у навчальний план філософського факультету входили такі дисципліни: 1) українська мова і література, 2) слав'яністика, 3) історія, 4) класична філософія, 5) германістика, 6) природничі науки, 7) математика, 8) фізика, 9) хімія, 10) історія культури, 11) педагогіка [5, арк. 3-7].

Протягом місяця складено програму занять і вже 20 вересня її було надруковано в пресі. Однак, з такою ж оперативністю 27 вересня польська влада розпорядженням ч. 6818/2993 ХІУ/19 ці курси заборонила. НТШ надіслало протест, у якому йшлось про повну безпідставність і самоволю заборони [6, арк. 17]. Ще двічі робилась спроба започаткувати університетські курси за цією ж програмою і в такому викладацькому складі. Вперше - 13 жовтня 1919 р. Товариством наукових викладів ім. Петра Могили, що згідно з § 3 свого статуту мало право влаштовувати такі курси. Вдруге - 9 березня 1920 р. від імені Ставропігійського братства при греко-католицькій церкві Успенія Присвятої Богородиці. Ставропігійське братство мало право і привілей, затверджений ще польськими королями і ніким не скасований, не тільки на наукові курси університетського характеру, але й на заснування власної вищої школи. Про це також було "оголошено прилюдно в часописах про наукові виклади", 7 березня було повідомлено Галицьке намісництво. Не зважаючи на все це, у призначений час усі приміщення братства оточили озброєні війська і поліція, нікого не впустили, а самі курси заборонили. Братство надіслало протест до уряду, але відповідь так і не одержало [6, арк. 17 зв.]. Усі намагання легалізувати свою діяльність закінчувались невдачами. Польські можновладці, від яких залежало юридичне визнання діяльності наукових гуртків, забороняли їх проведення [7, арк. 5].

На початку 1920 р. Львів заполонила студентська молодь, гуртуючись навколо Академічної громади, яка розміщувалась в Академічному Домі по вул. Супінського, 21 (тепер вул. Коцюбинського). Пожвавлюється діяльність і передвоєнних студентських товариств: Українського студентського союзу, Медичної громади, Кружка правників, товариства студентів-політехніків "Основа". На початку 1920 р. на загальних зборах "Академічної громади" було прийнято рішення створити декілька гуртків, які б організували вищі наукові курси.

Восени того ж року при Академічній громаді розпочали діяльність філософські і правничі курси. Кількість бажаючих навчатись на них дедалі збільшується. Для розміщення слухачів підшукуються нові аудиторії, для читання лекцій запрошуються відомі науковці, поглиблюються програми вивчення. Для керівництва курсами було обрано трьох директорів - філософського, правничого