На філософському відділі навчання розпочалось 17 грудня 1920 р. Бажаючих навчатись було 17 студентів, заняття проводили 9 викладачів, на медичному відділі - 14 студентів і 3 викладачі, а на правничому - 18 студентів і 7 викладачів [9, арк. 3].

Вже на початку 1921 р. на всіх відділах курсів налічувалось 25 кафедр, на філософському - 14, правничому - 6, на медичному - 5 (див. табл.), які відвідував 101 слухач. З них філософський відділ - 27, правничий - 61, медичний - 13 чоловік [12, с. 86-87].

Паралельно з організацією курсів (з осені 1920 р. до весни 1921 р.) у Варшавському сеймі розглядалась справа заснування українського університету. Пройшовши складний шлях перевірок і розгляду комісій, було прийнято рішення про заснування українського університету у м. Станіславі (Івано-Франківську). Таку постанову, прийняту Варшавським сеймом, вкрай негативно сприйняли Станіславські поляки, змальовуючи це як замах на польське місто Станіслав. У пресі виходять статті, у яких обурені автори висловлювалися проти створення такого університету.

16 квітня 1921 р. тодішній ректор Львівського університету доктор Махек запросив представників українських студентів - М. Матчака, О. Філяса та І. Мойсая для вирішення умов вступу української молоді до Львівського університету. Делегація вручила ректорові меморіал, у якому йшлося:

"Українське студентство, не ризикуючи зі свого основного стремління до українського університету у Львові, ухвалило домагатися від властей Львівського університету:

Повернення всіх прав, які мало українське студентство на Львівському університеті до 1 листопада 1918 р., та допущення на Львівський університет всіх українських студентів, без ніяких обмежень.

Тому, що правно-державна приналежність Східної Галичини досі не вирішена, рубрики про державну приналежність в картах впису не виповнювати.

Допущення до Львівського університету всіх українських професорів, які викладали у цьому університеті до 1 листопада 1918 р.

Українське студентство заявляє, що всіх студентів українців записаних вже до Львівського університету, вважає зрадниками і оголошує їм бойкот" [7, арк. 2 зв.].

На ці вимоги відповідь ректора була такою: "Такі вимоги, можуть ставити ті, що виграли війну, а ви за програну мусите бути покарані" [7, арк. 2].

Бойкот університету вступив в дію з 1 травня 1921 р., тобто з початком останнього триместру. Комісія бойкоту українських студентів Львова подає списки зрадників, що "сплюндрували свою національну гідність записавшись у польські вищі школи". На філософському факультеті університету Яна Казимира - 54 чол., на правничому - 25 (з них 9 жінок), на медичному - 8 (з них одна жінка), польська політехніка - 3 чоловіка [10, арк. 28].

А тим часом українське громадянство робило одну за одною численні спроби отримати дозвіл на легалізацію курсів, для нормальної роботи яких це було необхідністю. За цю справу знову взялось Товариство ім. Петра Могили. На початку лютого 1921 р. товариство повідомило про створення цих курсів дирекцію поліції міста Львова, посилаючись на відповідний параграф свого статуту, у якому йшлося: метою товариства є поширення та популяризація знань з усіх галузей, а саме через наукові і популярно наукові загальнодоступні виклади, лекції, розмови і систематичні курси українською мовою [11, с. 1].

Польська поліція Львова 19 березня 1921 р. надіслала постанову, у якій заборонялося проводити ці курси. Заборона аргументована тим, що такого типу курси розцінюються як приватна академічна школа, а така школа повинна мати відповідний статут, затверджений Варшавським міністерством віросповідань і освіти на основі 197 арт. Польського закону з 13 липня 1920 р. Головна Рада товариства вислала протест проти такого рішення у Міністерство віросповідань і освіти у Варшаві 18 квітня 1921 р. Відповідь так і не надійшла [12, с. 88-91].

Офіційного дозволу для проведення навчання на українських університетських курсових легально отримано не було. Але навчання на них тривало. Викладачів рекомендувало НТШ, доцентами вважались ті, хто мав ступінь доктора, причому всі вони працювали безоплатно. Складанням навчальних планів і програм керували відповідні секції Наукового товариства ім. Шевченка. Технічне забезпечення та облаштування навчального процесу взяла на себе Академічна громада, а необхідні матеріальні видатки - Університетська комісія, яка організувалася у тісному контакті зі студентським товариством Академічна Поміч при шкільній секції Українського Горожанського комітету у грудні 1920 р. [13, с. 63].

30 червня відбулось святкове закінчення ІІ семестру, а з ним і першого навчального 1920/1921 року. Підсумки праці були такі: перший правничий іспит складався з 8 по 11 липня, його склали 10 студентів (7 з відзнакою), другий правничий іспит склав лише один студент. На медичному відділі колоквіуми склали 16 студентів, на філософському - 12, на правничому - 37. Протягом ІІ навчального семестру наукові семінари на філософському факультеті проводили: В. Щурат, І. Крип'якевич і О. Макарушка [14, арк. 1; 9]. Лекції на цьому факультеті погодинно щотижня читали - з україністики: В. Щурат, К. Студинський, І. Брик, І. Свенціцький, професор Л. Білецький; з історії - І. Крип'якевич, М. Кордуба, з філософії - Ст. Балей, І. Раковський, з класичної філософії - Е. Макарушка,

М. Галущицький, з фізико-математичних дисциплін: В. Левицький, Р. Цегельський, Р. Кучер, Р. Барвінський. Протягом навчального семестру наукові семінари на правничому факультеті проводили: В. Вергановський, Р. Ковшевич, М. Чубатий, В. Левицький, О. Надрага,