Враховуючи постійні відмови на спроби отримати дозвіл офіційно створити власний університет, 1-3 липня 1921 р. усі львівські студентські товариства організували студентський з'їзд (прибуло 250 учасників). З'їзд прийняв рішення про реорганізацію курсів на зразок західноєвропейських університетів. Ухвалено постанову про припинення еміграції української молоді на навчання до європейських університетів і необхідність забезпечення їх належного освітнього рівня в українському приватному університеті. З' їзд висловив надію, що всі українці зрозуміють потребу в цьому вузі та підтримають його благодійними внесками [15, арк. 1-3].

Одночасно із з'їздом українських студентів відбулось засідання професорсько-викладацького складу курсів. Оскільки польська влада зробила практично неможливим подальше навчання українських студентів у Львівському університеті, з'їзд вирішив, що українське суспільство "мусить допомогти університетській молоді іншим шляхом здобути собі знання і відповідні кваліфікації". Професор В. Щурат і більшість виступаючих відстоювали думку про заснування при НТШ приватного українського університету у Львові [16, с. 221-222]. Деякі члени УНТП, зокрема М. Кордуба, І. Куровець, В. Вергановський, висловились за те, щоб українські студенти продовжували навчання у Львівському університеті. Вони застерігали прихильників творення приватного українського університету, що такий навчальний заклад "не матиме жодного значення, складені екзамени не будуть визнані ані в краю, ані за кордоном". Однак більшість підтримала пропозицію В. Щурата [16, с. 223].

З ініціативи дійсних членів Наукового товариства ім. Шевченка - В. Щурата, І. Свенціцького, І. Крип'якевича, В. Герасимчука та інших - було обрано перший сенат українського університету, деканів та заступників. Першим ректором університету став Василь Щурат - відомий літературознавець, письменник, професор, доктор наук, тодішній голова НТШ. Проректором був обраний доктор М. Панчишин, деканом філософського відділу - доктор М. Кордуба, правничого - доктор В. Вергановський, медичного - доктор Г. Куровець. До складу першого сенату ввійшли 11 чоловік: В. Щурат, М. Панчишин, М. Кордуба, І. Раковський, І. Крип'якевич, В. Вергановський, М. Левицький, Р. Ковшевич, Г. Куровець, М. Музика, М. Вахнянин [7, арк. 2-3].

Провідні діячі НТШ у бурхливий і непевний час важких випробувань творять наукове обличчя УТУ, у всьому ж що стосується життєздатності - воно мало широку підтримку і співпрацю всіх верств українського суспільства. Секції Товариства керували роботою щодо формування наукової структури університету, кафедр, програм занять, підбору предметів та лекторів. Більшість дійсних членів НТШ були професорами університету [17, с. 13].

У структуру університету входили й технічні курси, деканами яких у різні часи були П. Дурбак, Ю. Гірняк, В. Лучків, а з 1922/1923 навчального року Українська політехніка існує як окремий вищий навчальний заклад, ректором якого став Віктор Лучків. У перший рік функціонування курсів їх закінчили 112 студентів [18, арк. 15].

Створений при Українському університеті четвертий - технічний університет мав такі відділи: загальний, механічний та гірничий. З 15 вересня 1921 р. відкрито запис на цей факультет, але навчання розпочалось тільки 23 січня 1922 р. У березні в складі технічного університету був організований також лісничий відділ, на якому протягом першого року існування навчалось 79 студентів [18, арк. 15].

У наступному 1922/1923 навчальному році наукова праця стає інтенсивнішою, студентами (кількість яких сягає 1014, на факультеті філософії - 324 (з них 40 студенток), на факультеті права - 520 (з них 19 студенток), на медичному факультеті - 170 (з них 21 студентка) складено 136 фахових іспитів і проведено 1175 годин колоквіумів. Наукова праця зосереджувалась на 65 кафедрах [19, арк. 37].

У 1923/1924 академічному році під проводом майстра, художника Новаківського, започатковує свою діяльність мистецький факультет. У зимовому семестрі на факультеті навчається 974 студенти, влітку - 85, і 14 студентів з мистецької школи Новаківського [18, арк. 15].

На мистецькому факультеті науковим процесом скеровували 19 лекторів і 4 асистенти [18, арк.

15].

Надзвичайно важливою справою при творенні Українського Університету, з огляду на нелегальний, підпільний статус установи, було його матеріальне забезпечення [3, арк. 8 зв.]. В основу фінансового забезпечення університету лягли кошти, надіслані Українською Робітничою Громадою Нью-Йорку заходами Григорія Цеглинського [3, арк. 8 зв.].

Українське студентство не залишилось осторонь цієї акції і взяло на себе ініціативу фінансового забезпечення навчального процесу. Так, у липні, серпні та вересні відбулись масштабні заходи в цілому краї для збирання коштів і збіжжя на потреби університету. Обов' язком студентів стало заснування у кожному місті і селі "Комітетів моральної допомоги Університету", та збір перших членських внесків - 2 яйця з кожного українця, або їх вартість щомісяця [20, арк. 4].

В одному із звернень студентів до українського народу йшлося: "Кожний українець повинен добровільно оподаткуватися в користь своєї молоді. Звертаємось з гарячим зазивом до українського селянства, щоб воно з сьогоднішніх жнив оподаткувалося в користь української шкільної молоді по одній літрі збіжжя від господарства. Всі інші громадяни нехай зложать рівно вартну грошову суму. Тільки таким способом, спільними зусиллями цілого українського народу, можна врятувати українську молодь..." [21, арк. 2].

На такі палкі заклики студентів відреагувало все українське суспільство. Заслуговує уваги лист коломийських політв'язнів, надрукований в газеті "Український вісник", у якому йдеться про те, що, дізнавшись про катастрофічний стан молоді, вони не можуть залишатись байдужими. Розуміючи, що народ