Т. В. Васильчук

РУЙНАЦІЯ МЕРЕЖІ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ В ПЕРІОД ВІЙНИ (1941-1945 рр.) ТА ПОЧАТОК ЇЇ ВІДНОВЛЕННЯ

З позицій сьогодення не втрачають актуальності дослідження повоєнної відбудови господарства України, здійсненої в складних соціально-економічних умовах в стислий термін. Практично з руїн після визволення від окупації доводилося відбудовувати мережу вищої освіти. Визначення збитків, які зазнали вищі навчальні заклади України, дозволяє окреслити основні проблеми їх відродження та складові процесу відновлення освітньої діяльності - це й поставлено за мету поданої наукової розвідки. Наслідків війни у сфері освіти та відновлення функціонування навчальних закладів торкались радянські науковці. Проте у працях, присвячених проблемам розвитку радянської вищої школи, питання

української вищої освіти розглядаються фрагментарно. Після проголошення незалежності вітчизняні дослідники звернулись до вивчення історичного досвіду та традицій освіти України, але період повоєнної відбудови освіти в Україні ще недостатньо досліджений істориками.

Як відзначають науковці, в Україні не залишилося жодного вищого навчального закладу, який би не постраждав від війни [1, с.96]. Найцінніше устаткування та прилади українських ВНЗ вивозили у віддалені регіони Радянського Союзу [2, с.51-52]. Забезпечення умов для продовження під час війни педагогічної та науково-дослідної діяльності радянських науковців мало стратегічне значення. Викладачі Дніпропетровського металургійного інституту (ДМетІ) у Магнітогорську провели велику організаційну та методичну роботу. Це дозволило покращити стан викладання багатьох дисциплін, підвищити теоретичну та практичну підготовку спеціалістів [3, с.48-49]. Евакуйовані науковці Донецького індустріального інституту (ДІІ) надавали допомогу вугільній промисловості Кузбасу, їх наукові розробки сприяли підвищенню продуктивності видобутку вугілля [4, с.56].

Значних втрат зазнали вищі навчальні заклади України під час бойових дій, багато наукових цінностей за роки окупації були свідомо знищені або вивезені. В оранжереях ботанічного саду Київського університету окупанти влаштували стайні, вирубали 500 дерев, вивезли 150 пальм, знищили розаріум, пограбували та вивезли устаткування астрономічних лабораторій. Зазнали величезних втрат 10 музеїв з цінними фондами [5, с.26].

Не менше постраждали в роки війни музеї інших навчальних закладів України. Було пограбовано музей біологічного факультету Харківського університету. Окупанти повністю зруйнували археологічний музей університету, де було зібрано близько 200 тис. експонатів, унікальна нумізматична колекція з 40 тис. монет з VII ст. до н.е. Майже 90 % колекції ботанічного саду загинуло, у тому числі 200 унікальних порід пальм та хвойних дерев [6, с.94].

Разом з навчальними корпусами німці знищували лабораторії з науково-технічним та дослідним устаткуванням. Руйнація лабораторій та втрата обладнання у майбутньому значно перешкоджали відновленню повноцінної підготовки висококваліфікованих спеціалістів, через те що унеможливлювали отримання необхідних практичних навичок студентами з багатьох дисциплін. Під час війни та німецької окупації бібліотечні фонди навчальних закладів УРСР втратили мільйони примірників наукової, навчально-методичної та художньої літератури. Наприклад, окупанти знищили бібліотеку Київського університету, в якій до війни зберігалось 1,3 млн томів [5, с.26], а бібліотека ДІІ поменшала на 600 тис. примірників [7, с.70].

Величезних збитків зазнав провідний університет України - Київський. Постраждали навчальні заклади Дніпропетровська, Донецька, Запоріжжя та інших великих міст республіки. Так, за роки війни ДІІ втратив 13 навчальних і житлових споруд [4, с.62]. Були повністю знищені: Харківський автодорожній та педагогічний інститути, Харківський, Донецький та Дніпропетровський медичні інститути, педагогічні та вчительські інститути: Кременчуцький, Куп'янський, Чернігівський, Луганський, Одеський, Полтавський, Запорізький [1, с.99].

В результаті бойових дій та діяльності загарбників мережа вищої освіти радянської України була практично винищена. Навчальний процес у вищій школі України доводилося відроджувати не чекаючи на повну відбудову матеріально-технічної бази і вирішення інших проблем. Ще йшли бойові дії, а студенти опановували нові знання, складали іспити, отримували дипломи. У віковій структурі студентського контингенту навчальних закладів України перших повоєнних років зберігалася значна диспропорція. Більша частина студентів навчалася на першому та другому курсах, а кількість старшокурсників залишалася незначною. Наприклад, у 1944 р. із 1129 студентів ДМетІ на першому курсі значилося 651, другому - 213, третьому - 108, четвертому - 101, п'ятому - 56 [3, с.62].

При організації перших повоєнних наборів абітурієнтів вищі навчальні заклади зіткнулися зі значними труднощами. По-перше, відновленню кількості студентів перешкоджало те, що за роки війни припинили діяльність також і середні навчальні заклади. У результаті не вистачало молоді, яка мала повну середню освіту, для швидкого збільшення контингенту студентів. По-друге, у складних соціально-економічних умовах продовжити навчання прагнула невелика частка випускників шкіл. Вступні іспити до Харківського університету дозволялося складати виключно особам, що мали документи про повну середню освіту. На випадок недостатньої кількості абітурієнтів передбачалося зараховувати до університету всіх бажаючих без іспитів. Така ситуація склалася у 1943 р. - кількість заяв не перевищувала кількості місць, тому абітурієнти стали студентами університету без іспитів [6, с. 100-101].

Відсутність конкурсів при наборі абітурієнтів до вищих навчальних закладів негативно позначилась на якості контингенту студентів. Важкі матеріальні умови примушували молодь влаштовуватися на роботу та кидати навчання. У Дніпропетровському університеті плинність сягала 250-300 чоловік на рік, а у голодний 1946/1947 навчальний рік навчання припинило 341 чоловік [8, арк.8].

Великі обсяги ремонтно-будівельних робіт вимагали суттєвого фінансування. Вже у 1944 р. на відбудову культурно-освітніх закладів України держава асигнувала 80 млн карб. [9]. На ремонтно- будівельні роботи та відновлення матеріально-технічної бази вищої освіти кошти виділялися з союзного та республіканського бюджетів, надавали