до загальних тенденцій розвитку суспільства. Порівняння у філологічних дослідженнях, як пише І. Папуша, використовувались ще в античні часи, задовго до виникнення літературознавчої компаративістики. Широко та цілеспрямовано порівняльні методи почали використовуватися у ХУІІ ст.: "У ХУІІ ст. порівняльний підхід запроваджується і стає важливим засобом пізнання у працях філософсько-естетичного напряму або естетичної критики (Д. Дідро, Г.Е. Лессінг, І. Кант). Саме естетична критика вперше виділила красне письменство як особливий предмет досліджень, чим і започаткувала науку про літературу. Окрім різноманітних зіставлень новітніх творів із творами античної класики, естетична критика широко спиралася на зіставлення у вивченні різних видів мистецтва, маючи на меті розкрити естетичну природу поезії, тобто розрізнити художню й нехудожню літературу" [11.-С.60]. У XVIII столітті, в епоху панування естетики, порівняння мали визначити критерії оцінки художніх творів, їх відповідності загальнолюдським ідеалам, а трохи згодом - дослідити національні особливості літератури [12.-С.218]. Порівняльні дослідження у літературознавстві почали переростати в окремий методологічний напрямок у другій половині ХІХ ст. Сучасне компаративне літературознавство об'єднує різні методологічні підходи, в основі яких лежить принцип порівняння [11.-С.58].
Метою порівняльного правознавства є визначення спільних рис різних правових систем, їх специфіки, форми, ролі та природи [13.-С.304]. Компаративні дослідження у правознавстві стають можливими з оформленням держав та формуванням їх правових систем, тому становлення порівняльного правознавства відбувалось протягом XVIII - XIX ст. [14.-С.5-11].
Напрямок історичних компаративних досліджень почав формуватись одночасно з порівняльним правознавством та літературознавстом. Львівський науковець Я. Дашкевич у статті "Шотландія і Україна, або про межі історичного компаративізму" стверджує, що цей метод наукової роботи має глибоке коріння - ще в античні часи говорили про метод аналогії. На думку цього відомого сучасного історика, компаративізм перетворився у методологічний принцип історичного дослідження під впливом двох основних факторів. Першим він називає мемуаристику мандрівників середньовіччя та нового часу, яка містить враження від побаченого в інших краях та порівняння з рідною країною. Другим фактором Я. Дашкевич називає "методологію однієї з етнологічних шкіл XIX ст., а саме міграційної (в українській нації її представником був Михайло Драгоманов), що шляхом аналізу типологічно близьких етнографічних, фольклорних явищ у різних народів намагалися, знову користуючись методом аналогій, встановити первісні джерела виникнення певних явищ, напрями їхньої міграції, трансформації і т.п." [2.-С.120-121].
Фахівці з питань методології наукових досліджень літературознавста, правознавства та історії підкреслюють, що хоча порівняння використовується дослідниками здавна і досить часто, компаративістика, порівняльний аналіз - це відносно молоді наукові напрямки, що почали інтесивно розвиватись тоді, коли людське супільство досягло необхідного рівня розвитку - збільшились обсяги обміну інформацією між різними народами, до речі, більш чітко окреслилась національна ідентифікація, більш-менш стабілізувались державні утворення зі своєю правовою системою та культурою. Щодо історичної компаративістики, то порівняльне дослідження проводиться на основі знання національних історій, які також необхідно було спочатку дослідити.
Проте останнім часом усе частіше науковці говорять про компаративізм, як окрему наукову галузь, яка спирається на порівняльний метод дослідження. Так, румунський літературознавець О. Діма пише про компаративістську науку, зокрема компаративістику як історичну науку, хоча компаративний та порівняльний для нього це також синоніми [15.-С.43,89]. Автори підручника "Теорія держави та права" (М., 1998) підкреслюють, що порівняльне правознавство у результаті тривалого розвитку вже виступає і як метод, і як наука [13.-С.302]. Збільшення інтересу до компаративних історичних досліджень, зростання їх кількості зумовили необхідність чіткого розмежування термінів: "порівняльний метод" і "компаративістика" як напрямок історичної науки. На сьогодні поняття "компаративний" використовується для підкреслення характеру дослідження, в якому порівняння домінує серед інших методів.
Застосування компаративного методу дослідження передбачає визначення аналогій та подібних ознак історичних об'єктів. Автор роботи, присвяченої характеристиці порівняльного та комплексного методів у суспільних науках, Д. Марков сформулював мету їх застосування: "дослідження зв' язків або узагальнена характеристика однотипових процесів, що розвиваються у подібних умовах" [16.-С.7].
Видатний український історик М.С. Грушевський ще на початку ХХ ст. звертав увагу на необхідність зміни принципів викладання історії. Він закликав істориків відійти від європоцентризму, расового та національного егоцентризму в історичних дослідженнях. М.С. Грушевський був переконаний, що огляд національної історії у контексті всесвітньої може надати більшої об'єктивності дослідженню: "Історія свого народу і свого краю вказує ролю і місце даного моменту в історичнім розвитку цього краю і народу. Значення й вартість тих чергових досягнень, які стоять в даній хвилині, з погляду історичної традиції й історичного розвою цих потреб і вимог. Історія всесвітня, вставляючи цю історичну картину свого краю чи народу в загальну перспективу світову, даючи відповідний масштаб для об'єктивної оцінки її змісту, запобігає переоцінки цих національних мотивів, інтересів, заслуг і обов'язків з погляду загального історичного процесу - остерегає від переборщень в національнім егоцентризмі: від надмірної переоцінки своїх національних вартостей, заслуг і інтересів" [17.-С.126].
Автор об'ємної, узагальнюючої книги "Європа: Історія" Н. Дейвіс наполягає на тому, що подібні узагальнюючі праці необхідні для більш повного та об'єктивного усвідомлення історичних явищ та процесів, суті історичних об'єктів. На його думку, зосередження уваги істориків виключно на вузьких та деталізованих темах є помилковим: "Але ж гуманітарні науки потребують не тільки вузько спеціалізованих, а й загальних досліджень. Історії потрібно бачити й еквівалент планет, які обертаються у космосі, і спостерігати людей, які ходять