Д. Донцов одним з перших звернув увагу на те, що в українців та інших поневолених народів Центральної та Східної Європи відбувається єдиний подібний процес, а саме - національно-визвольний. Цей український ідеолог на основі аналізу визвольних рухів Центральної та Східної Європи доводив застарілість та нежиттєздатність програми М. Драгоманова: "І фактично, в наші дні - всі логічні підстави, на котрих будував свою програму Драгоманов і галицькі патріоти його доби, хитаються. Факт універсального значення, факт колосальної історичної ваги, всіх наслідків котрого годі передбачити - захитав ці підстави, вимагаючи від нас нової орієнтації, нової програми. Цей факт є пробудження так званих неісторичних народів Східної Європи: в Турції, Австрії, Угорщині і Росії. Цей факт, що на наших очах викреслив щойно з карти Європи Оттоманську імперію, поставив на порядок денний ревізію дуалістичної системи в Австро-Угорщині і вніс шум і гамір національної боротьби в забезпечену досі від цього Росію, загострив у ній і Українську квестію" [22.- С.74]. Д. Донцов закликав виправити українську національну програму відповідно до тенденцій визвольного руху народів Центральної та Східної Європи з урахуванням розстановки міжнародних політичних сил та використати момент на користь української нації [22.-С.85].

С. Рудницький, засновник політичної географії України, у 1920 р. у роботі "Українська справа зі становища політичної географії" довів, що між розстановкою сил у Східній Європі та українською проблемою існує тісний зв'язок: "Утворення Української національної держави в етнографічних границах є одиноким способом, щоб запобігти заколотам і конфліктам у південно-східному куті Європи, так важному для світового господарства й для світової політики. Без національної Української держави доживемо в найкоротшому часі до нових тяжких воєнних і революційних катастроф!" [23.-С.145].

І. Мазепа в аналізі причин поразки української національної влади у боротьбі за державність України порівнював рівень економічного, соціального та культурного рівня розвитку українців з іншими народами Російської імперії, серед яких білоруси, литовці, латиші, поляки [24].

М.С. Грушевський на основі історичних фактів доводив належність українців до європейської культури: "В порівнянні з народом великоруським український являється народом західної культури - одним з найбільш багатих східними, орієнтальними впливами, але все-таки по всьому складу своєї культури й свого духу народом західним" [25.-С.141].

Компаративні дослідження центрально-східноєвропейського регіону є порівняно молодим напрямком розвитку історичної науки, що почав формуватись після Першої світової війни. Поява нових державних утворень народів, що до того належали європейським імперіям, та їх рівноправне існування в Європі вимагали також й історичного обґрунтування. Дослідницька робота істориків-компаративістів активізувалась після публікації праці чеського історика М. Гроха, яка викликала багато дискусій, заперечень та окреслила нові цікаві напрямки досліджень національно- визвольної боротьби народів Центральної та Східної Європи. Порівняльний аналіз визвольних процесів у центрально-східноєвропейському регіоні дозволив чеському науковцю визначити фази національного руху народів, що втратили свою незалежність і належали європейським імперіям. Історики застосували схему М. Гроха у дослідженні визвольних процесів українського народу. Найбільш відомими серед них є роботи С. Єкельчика [26], П. Магочія [27], Р. Шпорлюка [28].

Компаративні дослідження української визвольної боротьби проводить німецький дослідник А. Каппелер. Сучасний німецький науковець у статті "Die ukrainische und litauische Nationalbewegung: ein Vergleich" порівнює політику русифікації урядом Російської імперії українських та литовських губерній, за допомогою порівняння визначає спільні та відмінні риси визвольних рухів цих двох народів [29]. Характеристиці розвитку національного руху українців в Російській імперії присвячена також інша стаття А. Каппелера "The Ukrainians of the Russian Empire, 1860-1914" [30].

Зарубіжні історики активно використовують компаративний метод дослідження, особливо у вивченні історії країн Центральної та Східної Європи, умов формування національно-визвольних рухів, процесів асиміляції залежних народів Російської імперії, як, наприклад, Т. Вікс у статті "Russification and Lithuanians, 1863-1905" [31]. Характеристиці національної еліти народів Прибалтики присвячена стаття А. Хенріксона "Minorities and the Industrialization of Imperial Russia: The Case of the Baltic German Urban Elite" [32]. У країнах досліджуваного регіону науковці працюють над створенням узагальнюючих робіт з історії народів Центральної та Східної Європи різних періодів та історичних проблем. Так, наприклад, "Historia Europy srodkowo- Wschodniej" [33], видана у 2000 р. в Любліні, являє собою збірник статей різних авторів. М. Вальденберг у своїй роботі під назвою "Narody zalzne i mniejszosc narodowe w Europie srodkowo-Wschodniej" [19] розглядає розвиток національних проблем та їх вирішення у ХІХ ст., прагнучи визначити загальні тенденції та особливості для кожного досліджуваного народу. Україна є складовою частиною центрально- східноєвропейського регіону, історичний та політичний розвиток українців тісно пов'язаний з іншими народами, тому цілком зрозумілі спроби вітчизняних істориків висловити своє бачення загальної історії названого регіону. Зокрема, в "Історії Центрально-Східної Європи" також розглядаються питання визвольної боротьби народів, що були підкорені європейськими імперіями [34]. Результати компаративних досліджень сучасних істориків, як українських, так і зарубіжних, доводять, що застосування цього методу відкриває нові цікаві факти, звертає увагу на моменти, які досі залишалися поза увагою істориків.

Компаративні історичні дослідження вітчизняних науковців інтенсифікувались у другій половині 60-х років цього століття. Особливо активно досліджувались питання історії та культури народів Центральної та Південно-Східної Європи. Автор книги, присвяченої порівняльному та комплексному методам дослідження, Д. Марков пояснює цю зацікавленість тим, що на той час для порівняльних досліджень сформувалися необхідні