умови: підготовлена необхідна кількість спеціалістів із регіональних історичних розвідок та проведені національні дослідження. Крім того, радянські історики прагнули узагальнюючих теоретичних досліджень. Проте стрімкий розвиток компаративних досліджень історії народів Центральної та Південно-Східної Європи став свідченням підпорядкованості історичної науки партійним та політичним проблемам, адже соціалізація країн Центральної та Південно-Східної Європи після Другої світової війни вимагала вагомої аргументації. Таке обґрунтування могла дати історична наука. Наукова рада з комплексної проблеми "Закономірності історичного розвитку суспільства та перехід від однієї соціально-економічної формації до іншої", очолювана Є. Жуковим, спрямовувала та визначала історичні дослідження цього регіону. Радянські історики, використовуючи компаративний метод, доводили всьому світові єдність всесвітньо-історичного процесу, різноманіття конкретних форм прояву його закономірностей [16.-С.19].
У результаті праці багатьох істориків з'явилися колективні компаративні дослідження історії та культури регіону Центральної та Південно-Східної Європи, наприклад, такі, як: "Освободительное движение народов Австрийской империи" (1981) [35], "VII конгресс Коминтерна и борьба за создание народного фронта в странах Центральной и Юго-Восточной Европы" (1977) [36], "Великий Октябрь и революции 40-х годов в странах Центральной и Юго-Восточной Европы. Опыт сравнительного изучения социально-экономических преобразований в революционном процессе" (1977) [37]. Не дивлячись на партійну заангажованість цих робіт, деякі висновки та методологічні розробки можуть бути цікавими й корисними для сучасних істориків- компар ативі сті в.
Науковці у своїх дослідженнях часто використовують метод порівняння для підкреслення особливостей досліджуваного явища. Порівняння здебільшого додає ясності та підводить до розуміння складних, заплутаних подій і фактів. Так, наприклад, стосовно політичної концепції лідерів Української революції у дослідників часто поставало питання: чому діячі Центральної Ради у своїх вимогах не йшли далі автономізму? Порівняння з політичними програмами лідерів інших народів Центральної та Східної Європи показало дослідникам, що схильність до федералізму була певний час характерна також і для інших народів, які розгорнули боротьбу за національні права [38.-С.21].
Українська дослідниця Н. Терес за допомогою порівняльного аналізу оглянула русифікацію фінів та українців [39]. Такі порівняльні дослідження висвітлюють у контексті загальноєвропейських процесів нові цікаві аспекти вітчизняної історії, дають можливість історикам більш об'єктивно оцінити події національної боротьби українського народу. Проте слід звернути увагу на те, що в українській історіографії не вистачає порівняльних досліджень історії національно-визвольної боротьби українців та народів Центрально-Східної Європи. Тим більше, що вже є достатньо наукових розвідок з вузькоспеціальних проблем для проведення узагальнюючої роботи.
Говорячи про компаративний метод в історичних дослідженнях народів регіону Центральної та Східної Європи, не можна залишити без пояснення сам термін - "Центрально-Східна Європа". Польський історик Є. Клочовський у вступі до "Історії Центральної та Східної Європи", пояснює, що у зв' язку з появою нових держав на карті Європи після Першої світової війни, історики, переважно новостворених держав, почали інтенсивно розробляти тематику місця їхнього краю в історичному та сучасному європейському просторі. Термін "Східна Європа", що використовувався спочатку, викликав багато дискусій із-за своєї неточності та невизначеності. У 1935 р. угорські науковці почали публікувати щорічник "Archivum Europae Centro-Orientalis" - таким чином з'явилася назва "Центрально-Східна Європа" [33.-С.11-12].
М. Вальденберг констатує, що цей термін досі не має чіткого визначення. Дискусії між дослідниками щодо визначення меж регіону Центрально-Східної Європи частіше мають політичний та ідеологічний підтекст. Особливо гострим є питання належності до названого регіону Балкан та Фінляндії [19.-С.14-15].
З огляду на активний розвиток та становлення компаративістики, як окремого напрямку у вітчизняній історичній науці, багато моментів у визначенні термінології залишається ще відкритими для обговорення. Саме у процесі наукових дискусій поступово визначаються переваги та недоліки цього методу, сфера його доцільного використання. У межах статті ми прагнули показати перспективність використання компаративного методу у дослідженнях історії України в контексті історії народів Центрально-Східної Європи, зокрема у питанні боротьби за державність.
Джерела та література
Підгаєцький В.В. Основи теорії та методології джерелознавства з історії України ХХ століття. Навч. посіб. - Дніпропетровськ, 2000.
Дашкевич Я. Шотландія і Україна, або про межі історичного компаративізму // Схід - Захід: Історико-культурологічний збірник. Спеціальне видання "Russia et Britannia": Імперії та нації на окраїнах Європи. - Харків, 2001. - Вип. 4.
Зашкільняк Л.О. Вступ до методології історії. - Львів, 1996.
Савченко С. Сучасна українська історіографія: спроба характеристики // Сучасність. - 1999. - №11.
Словник іншомовних слів / Уклад.: С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. - К., 2000.
Философский эциклопедический словарь. - М., 2000.
Webster's third new international dictionary. - Massachusetts, 1961.
Жирмунский В.М. Сравнительное литературоведение. - Л., 1979.
Саидов А.Х. Введение в сравнительное правоведение. - М., 1988.
Кулешов В.И. О методологии изучения литературных связей // Методологические вопросы общественных наук. - М., 1966.
Папуша І. До методології літературознавчої компаративістики // Слово і час. - 2002. - №3.
Сравнительное литературоведение во Франции в период между двумя мировыми войнами // Реизов Б.Г. Историко-литературные исследования. - Л., 1991.
Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Марченко М.Н. - М., 1998.
Давид Р. Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. - М., 1998.
Дима А. Принципы сравнительного литературоведения. - М., 1977.
Марков Д.Ф. Сравнительно-исторические и комплексные исследования в общественных науках. - М., 1983.
Грушевський М.С. Історія і її соціально-виховуюче значення // На порозі Нової України. Статті і джерельні матеріали. - Нью-Йорк; Львів; Київ; Торонто; Мюнхен, 1992.
Дейвіс Н. Європа: Історія. - К., 2000.
Waldenberg M. Narody zalzne i mniejszosc narodowe