У концепції визволення українців В. Винниченко відводив особливе місце створенню держави. Для нього держава - це один з етапів на шляху до визволення населення України. В. Винниченко також поєднував соціальне й національне визволення, тому, за його думкою, після необхідних перетворень зникне потреба в державі, яку саму згодом необхідно буде знищити: "Ми не розуміли того, що наша державність потрібна нам була, як засіб для знищення всякого клясового панування, як засіб знищення самої держави й усієї її машини й перетворення сучасного насильницького громадянства в громадянство соціально вільних і рівних людей" [5.-Ч.ІІ.-С.107-108].

Як і М. Грушевський, В. Винниченко звертав увагу на більшовицькі методи боротьби за вплив і владу. Він підкреслював те, що більшовики, хоч і проголосили право кожної нації на самовизначення, все ж таки не поспішали визнавати таке право за українцями. В. Винниченко виправдовував нехтування більшовиками не тільки національними правами, але й елементарним правовим мінімумом будь-якого суспільства тієї доби. Він вважав, що зверхнє та вороже ставлення росіян до українців та їхнього державотворення має давню, "застарілу" традицію, від якої одразу більшовики не могли звільнитися. Крім того, більшовики не розуміли особливості ситуації на Україні, що призвело до помилкової політики в українському регіоні: "Вони не розуміли тоді, що без національного визволення не може бути й соціального визволення, національний визиск є однією з форм визиску соціального" [5.-Ч.ІІ.-С.265].

В. Винниченко проголошував непохитність соціалістичних принципів, заради яких він забував про свої правила політичної діяльності. Адже за часів Центральної Ради він виступав проти створення українських збройних сил, продовження війни. У політичній діяльності український соціаліст керувався популярними не тільки серед української еліти ідеалами легітимності та пацифізму. Того часу такими ідеями захоплювались майже всі інтелектуали Європи. У "Відродженні нації" В. Винниченко проголосив протилежний принцип, той, яким користувались більшовики, той, що пропонував Н. Маккіавелі - мета виправдує засоби. Адже більшовики проголосили боротьбу за світле майбутнє всіх пригнічених: "Знищити владу буржуазної кляси, створити владу працюючих кляс... Себто знищити панування незначної меншості людей над величезною більшостю, знищити всяке панування одною кляси над другою способом знищення всіх кляс і перетворенням клясової держави в громаду працюючих, соціально рівних між собою людей. Вони вживали насильств і нерівності для того, щоб ввести рівність і знищити всяке насильство" [5.-Ч.ІІ.-С.188].

В. Винниченко запевняв, що більшовики в майбутньому врахують свої помилки в національному питанні щодо України. Чим лівішим буде уряд, тим більше він буде сприяти українцям у національному визволенні: "І з цього погляду ясно, що з усіх режимів, які можуть бути на Вкраїні, найповніше забезпечити національне відродження нашого народу режим національно- української радянської соціалістичної влади з тих же режимів, які можуть бути на Вкраїні не національного характеру, беззаперечно найбільш сприятливий для українського відродження є все- таки режим радянської соціалістичної влади" [5.-Ч.ІІІ.-С.499-500].

Можливо, спочатку за демократичними гаслами і соціалістичними проголошеннями важко було розпізнати авторитарні та імперські прагнення більшовиків. Одначе В. Винниченко через багато років, уже після репресій Сталіна, комуністичного диктату і відвертої політики русифікації не відмовився від федералізму та соціалізму. У роботі "Заповіт борцям за визволення", опублікованій у 1949 р., у якому він переконував у тому, що Україна у складі Радянського Союзу все ж таки здобула державність, хоча й не має самостійності: "Але суть її Держави є, вона живе, вона береже в собі сили, які не дозволяють ворогам знищити її, які невиразно тримають у собі ідею самостійності, які у слушний час вибухнуть, щоб здійснити її, - вони, а не хто інший, не якісь сили зовні, а тим паче не крихітна купка емігрантів" [6.-С.13].

На думку В. Винниченка, світ готовий до утворення світової федерації: "Світ уже так спаявся весь, що як тільки в якійсь країні робиться струс, так він моментально відбивається в інших частинах планети" [6.-С.87]. У "Заповіті" український соціаліст запропонував беззбройний спосіб установлення соціалізму - негайно почати переводити приватну власність на колективну, при цьому він наголошував на принциповій різниці між державною та колективною власністю: "Не державну, а колективну - це принципова різниця... Не націоналізація, а соціялізація. Краще сказати колектократія, себто влада колективу" [6.-С.88]. Запровадження колективної власності, за прогнозами В. Винниченка, призведе до підвищення продуктивності праці, так як робітник буде знати, що працює на свою користь. Він вважав, що можливе беззбройне переведення приватної власності на колективну, для чого Асамблея повинна прийняти деякі необхідні закони [6.-С.90]. Крім того, створення Світової Федерації не можливе без готовності до цього Москви: "Коли Москва дійсно хоче створення соціялізму на землі, у що ви, комуністи, безумовно глибоко вірите, то ви повинні запропонувати їй, щоб вона поставила умовою заключення миру, а на ним, розуміється, роззброєння, встановлення Світової Федерації і прийняття Об'єднаними Націями зобов'язання переводити по всіх країнах Землі господарства на колектократію. Звичайно, не раптово, а повільно, поступово, не динамічно, але неухильно і імперативно скрізь" [6.-С.91-92].

Ю. Бачинський (1870-1940), український політичний діяч і публіцист, член Української Національної Ради (ЗУНР), у питанні про підбивання підсумків української визвольної боротьби залишився відданим марксизмові.