Компромісну оцінку подій Української революції також дає І. Гошуляк [21.-С.64]. Він хоч і погоджується з тим, що революція закінчилась поразкою, не досягши своєї остаточної мети, але підкреслює позитивні наслідки визвольної боротьби:

перетворення української етнічної маси на сучасну політичну націю;

перехід суспільно-політичної думки від федералізму до самостійництва;

укріплення ідеї соборності України;

більшовики силою та масовістю українського визвольного руху примушені були створити

УРСР;

відродження державності в 1991 р. було б неможливим без подій 1917-1920 рр.

Українські вчені за межами Радянського Союзу мали можливість без всіляких обмежень

досліджувати питання українського відродження. Роботи І. Лисяка-Рудницького найвідоміші серед сучасних українських істориків, деякі теоретичні положення не втратили актуальності ще й сьогодні. Його оцінка результатів Української революції подібна до висновків народницьких діячів революції. Порівнюючи рівні суспільно-політичного розвитку українців напередодні Першої світової війни чехів, поляків, фінів, він стверджував, що українці мали нижчу внутрішню підготовленість і політичну зрілість, мріяли лише про освіту рідною мовою. З огляду на такий стан речей до революції та зміни, які відбулися після неї, І. Лисяк-Рудницький переконував у тому, що неправильно писати про поразку: "Тому було б помилково говорити про поразку української революції. Вона не досягла своєї остаточної мети, але вона внутрішньо переродила суспільство України, вона створила Україну як модерну політичну націю. На цьому фундаменті з того часу розвивається все дальше українське життя" [22.-С.50].

Отже, сучасні українські історики поки що не вийшли за межі поглядів українських соціалістів, учасників Української революції. Науковці в характеристиці результатів революції не враховують негативні наслідки встановлення влади більшовиків над Україною. Зазвичай дослідники порівнюють соціально-політичне й економічне становище України радянської з її становищем у складі Російської імперії, а не з тими можливими здобутками, які могли б роздобути українці у разі утвердження незалежності. У незалежній державі українці мали б не тільки україномовну освіту й умовні атрибути державності. Невже ті позитивні зрушення, які називають дослідники, врівноважують втрати українців від авторитарного комуністичного режиму? Так, дійсно, Українська революція сприяла зростанню національної свідомості й активності, проте русифікація та підміна поняття національного самовизначення міфом про спільне походження, нерозривність історичної долі, милосердя та справедливість старшого брата досі затьмарюють свідомість громадян нині незалежної України. А здеформований розвиток національної культури колишньої УРСР не кращим чином відбився на формуванні української еліти.

В історії національно-визвольної боротьби українців, особливо періоду Української революції, залишилося ще багато невизначених питань. До таких відноситься також проблема характеристики

результатів і наслідків спроби українців відродити державність на початку ХХ ст. Вважаємо, що означений у статті напрямок наукового аналізу перспективний. Визначені питання не можуть бути вичерпно висвітлені в межах однієї статті і тому вимагають поглибленого вивчення українськими дослідниками, відмежування від політичних дискусій і численних історичних стереотипів.

Джерела та література

Грушевський М. Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання // Хто такі українці і чого вони хочуть. - К., 1991.

Грушевський М. Лист до редакції щоденника "Вперед" // Хто такі українці і чого вони хочуть. - К., 1991.

Шульгін О. Михайло Сергійович Грушевський як політик і людина // Збірник на пошану Олександра Шульгіна (1889-1960). Записки НТШ. - Т. CLXXXVI. Праці історично-філософської секції. - Париж; Мюнхен, 1969.

Промова О. Шульгіна на ювілейних зборах у Нью-Йорку (З нагоди його 70-ліття) // Збірник на пошану Олександра Шульгіна (1889-1960). Записки нТш. - Т. CLXXXVI. Праці історично- філософської секції. - Париж; Мюнхен, 1969.

Винниченко В. Відродження нації. - К., 1990.

Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. - К., 1991.

Бачинський Ю. Большевистская революція і українці: Критичні замітки. - Берлін, 1928.

Мазепа І. Большевизм i окупація України. Соціально-економічні причини недозрілості сил української революції. - К.; Львів, 1922.

Мазепа І. Підстави нашого відродження. - Б.м., 1946. - Ч. І: Причини нашої бездержавності.

Мазепа І. Україна в огні і бурі революції 1917-1920. - Б.м., 1949.

Шаповал М. Соціологія українського відродження. - К., 1994.

Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917-1918: Репринт. видання. - Львів, 1994.

Вакуловський В. Як ми будували державу? // Визвольний шлях. - 1970. - № 6.

Донцов Д. За яку революцію. Репринте видання. - Львів, 1990.

Верстюк В. Концептуальні проблеми вивчення історії Української революції // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя, 2000. - Вип. ХІ.

Грицак Я. Українська революція, 1914-1923: нові інтерпретації // Грицак Я. Страсті за націоналізмом: Історичні есеї. - К., 2004.

Грицак Я. Чому зазнала поразки Українська революція // Грицак Я. Страсті за націоналізмом: Історичні есеї. - К., 2004.

Кремень В. Знаменні віхи Української революції // Урядовий кур'єр. - 1997. - 11 листопада.

Солдатенко В.Ф. Українська революція. Історичний нарис. - К., 1999.

Грабовський С. Українське державотворення революційної доби: виклики часу і відповіді нації // Розбудова держави. - 1997. - № 2.

Гошуляк І. Українська революція 1917-1920 рр. Досвід та уроки національного державотворення // Визвольний шлях. - 2001. - № 6.

Лисяк-Рудницький І. Українська революція з перспективи сорокаліття // Історичні есе. - К., 1995. - Т. 2