Т. В. Винарчук

РЕЛІГІЯ В НАЦІОНАЛЬНОМУ ВІДРОДЖЕННІ УКРАЇНЦІВ ТА НАРОДІВ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ (ХІХ -ПОЧ. ХХ СТ.)

Національне відродження та державотворення українців можна з впевненістю віднести до найпопулярніших проблем вітчизняної історіографії. Ведення у науковий обіг нових джерельних матеріалів, використання сучасних методологічних підходів дозволили історикам істотно розширити та поглибити наукові дослідження, спростувати певні історичні міфи, відійти від методологічних шаблонів. Дослідники намагаються висвітлити всі аспекти національного відродження українців, з'ясувати дію різних чинників, у тому числі релігійних. Оскільки в тогочасному суспільстві церква посідала значне місце, а релігія впливала практично на всі сфери життєдіяльності, характеристика національного руху без урахування релігійного фактору була б неповною. Проте науковці здебільшого давали загальну характеристику позиції церкви щодо національного руху, або розглядали ці проблеми в контексті історії церкви, розвитку культури, освіти тощо. Конкретних історичних досліджень релігії як чинника національного руху та державотворення українців немає.

Науковий аналіз впливу релігії на національне відродження, порівняння взаємовпливу церкви та національного руху в різних регіонах України доповнять історичні дослідження вітчизняної історії, дозволить визначити регіональну специфіку національного відродження українців. Компаративний аналіз в контексті історії поневолених народів Центрально-Східної Європи дасть можливість охарактеризувати значення конфесійних факторів, визначити загальні риси національного відродження і специфіку українського державотворення.

Спроба багатьох мислителів, як зарубіжних так і вітчизняних, дати відповідь на нібито просте запитання "Що таке нація?" швидко перейшла у тривалу наукову полеміку. Усвідомлення складного процесу виникнення нації вимагає аналізу різних аспектів діяльності людини, тому дослідження продовжуються у площині різних наукових галузей, зокрема - історії, політології, соціології, культурології тощо. Незважаючи на численні публікації, науковці досі не дійшли згоди у визначенні терміну "нація", з'ясуванні її ознак та критеріїв, характеристиці етапів формування нації. Розмаїття дефініцій зумовлює розбіжності в поясненнях таких важливих понять, як походження націй, час їх появи.

Хоча загальноприйнятого визначення поняття "нація" не існує, в усьому спектрі численних формулювань можна виділити комплекс ознак нації, на які вказують дослідники різних методологічних напрямків. Так, український вчений Г.Касьянов до таких загальних характеристик відносить: спільність мови, території, історичного досвіду, культурних ознак, іноді релігії [1, с.39]. Деякі вчені підкреслюють вплив релігії на формування суспільної свідомості та виникнення національної ідентичності. Тим самим ця група науковців наголошує на ролі релігійних чинників у генезі націй. Наприклад, відомий дослідник націй Е.Сміт, серед категорій суспільної ідентичності особливе місце відводить релігійній. На думку цього вченого, для формування колективної ідентичності недостатньо економічних або класових інтересів. Об'єднати все населення може релігія, оскільки за звичай її ідеї виходять за межі класових потреб або навіть етнічності [2, с.17]. Американський дослідник Д. Армстронг також надає важливого значення релігії у формуванні етнічної ідентичності, особливо за умови збігу релігійної та етнічної ідентичностей [3, с.523]. Варто зазначити, що релігія не завжди виступала фактором консолідації, її дія могла мати зовсім протилежний вектор. Як вказував Пол Р. Брас, у деяких випадках конфесійні відмінності використовувалися для розмежування між народами [4, с.466].

Не оминули увагою конфесійні чинники формування націй також українські вчені. Зокрема, сучасний вітчизняний дослідник О.В.Шуба влучно зауважив: "Зважаючи, що релігія протягом тисячоліть існувала у свідомості, поведінці, побуті, звичаях та традиціях усіх народів світу, а також, що віросповідна належність народів, окремих людей змінюється не так часто, ту чи іншу конфесію все-таки можна зарахувати до розряду сталих етнічних ідентифікаторів" [5, с.33].

Логічно постає питання про вплив релігії на національно-визвольний рух українців та інших поневолених народів Центрально-Східної Європи. І знову-таки, у теоретичних роботах однозначної та вичерпної відповіді на це питання ми не знайдемо. І це має пояснення. Цілком очевидна залежність характеру дії конфесійних чинників від передумов, на тлі яких розвивався національний рух. Наприклад, німецький професор П. Альтер підкреслює роль релігії та духівництва в національному русі та відзначає, що релігія може виступати важливим фактором виникнення нації, а може мати другорядне значення у цьому процесі. До речі, на думку цього науковця, мова й конфесія поляків у складі Російської імперії стали чинниками формування нації, а у деяких інших народів Центрально-Східної Європи більше значення мала мова, ніж конфесія [6, с.582]. Ми погоджуємося з висновками вітчизняного вченого О.В.Шуби, який розвиває цю думку та відзначає, що в одних випадках релігія може виступати у якості етнонаціонального інтегратора, в інших - не мати суттєвого впливу на становлення нації, або навіть відігравати деструктивну роль [5, с.35].

Для бездержавних народів Центрально-Східної Європи, у тому числі українців, залучення церкви до національного відродження давало значні переваги. Активну участь священиків у національному русі можна віднести до позитивних факторів. Так, православна церква за дев'ятсотлітнє існування на українських землях створила розгалужену мережу з чіткою ієрархією та проникла в усі, навіть найвіддаленіші, куточки України. На той час жодна інша структура не могла протиставити церкві подібної організації, такого ступеня проникнення та охоплення населених пунктів не мав державний апарат.

Церква та її служителі користувалися авторитетом у населення. Православні храми стали основним джерелом духовності для населення, під впливом православ'я формувався національний менталітет. Християнство глибоко проникло у повсякденне життя українців, його ідеї визначали життєві позиції, регулювали стосунки між членами спільноти, різними соціальними групами, між особою та державою. Тут варто пригадати,