У.П. Кошетар

СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В КОНТЕКСТІ СПРИЯННЯ РОЗВИТКУ ГАЛИЦЬКОГО КОНСЕРВАТИЗМУ (КІНЕЦЬ XIX - ПЕРША ТРЕТИНА XX СТ.)

Дослідження галицького консерватизму, як важливого політичного напрямку, що спричинив певний етап в розвитку українського суспільства у перші десятиріччя XX століття, є актуальним завданням історичної науки. Його початок поклав професор Ю.І. Терещенко [1] та його наукова історична школа, яка знаходиться на етапі формування [2.-С.5]. Очікується вихід з друку дослідження М.М. Швагуляка, що спричинить поштовх до більшої зацікавленості історичного загалу (у першу чергу в сучасній Галичині) консервативною тематикою.

У даній статті ставиться завдання розглянути взаємовпливи української греко- католицької церкви і галицького консерватизму. Це питання ще не було предметом спеціального дослідження, хоча значна кількість розвідок присвячена соціальній доктрині католицької церкви [3; 4; 5; 6; 7]. Вченими опрацьовується тематика, пов'язана з суспільною та економічною діяльністю греко-католицької церкви [8; 9; 10]. Але концептуальне висвітлення наведеного питання, що надає можливість врахувати комплексні впливи національно-релігійного, політичного та економічного чинників формування галицького середовища наприкінці XIX - у перші десятиріччя XX ст. в контексті консервативної традиції, залишається важливим предметом для вивчення.

Соціальне вчення греко-католицької церкви цього періоду було складовою частиною католицької соціальної доктрини. Воно спиралось на папські енцикліки та документи католицької церкви, додаючи своє бачення перетворень в соціально-економічній сфері [3.- С.15].

У 70-90-х роках ХІХ ст. папа Лев ХШ виступив прихильником якнайактивнішої участі католиків у соціально-політичному житті. Він проголошував принцип accomodata renovatio, який полягав в оновленні християнства з метою пристосування до тогочасних реалій світового розвитку. Усвідомлюючи різновекторне спрямування католицького середовища у питаннях філософських, соціальних і політичних, Папа Лев ХШ для взаєморозуміння між католиками видав ряд енциклік, які слугували своєрідним дороговказом для вирішення богословських, філософських та суспільно-політичних проблем. Наприклад, енцикліка Diuturnum illud (1881 р.) аналізувала проблему походження держави, відкидаючи ідеї "комунізму, соціалізму та нігілізму", наголошувала на походженні влади від Бога; енцикліка Immortale Dei (1885 р.) присвячена християнському характеру державного устрою. Церква і Держава розглядались як складові частини світового ладу, їх сфери діяльності чітко окреслені, тому вони повинні взаємодіяти, виходячи з принципу конкордату [4.-С.292-293].

Папа Лев ХІІІ вказував на можливості участі католиків у політичній сфері, але якщо вона базується на принципах: in necessuriis unitas, in dubiis libertas, in omnibus caritas (у нужденності єдність, у сумнівах свобода, у всіх справах терпимість).

В енцикліці Libertas (1888 р.) подавалось розуміння понять: християнська свобода, релігійний лібералізм, політична свобода. Підкреслювалось, що Церква завжди підтримувала помірні обмеження суспільних свобод. Обов'язком християнина-громадянина присвячена енцикліка Sapientiae Chrisianae [11.-С.16]. Запорукою непохитності суспільних традицій та засобом боротьби з соціальною несправедливістю Лев ХПІ називав християнські принципи і запровадження їх до життя. Папа закликав до почуття християнської любові, яке повинно відноситись і до рідного краю (патріотизм), і до Церкви, як духовної батьківщини. Християнин зобов'язаний поважати владу і виконувати державні закони, якщо вони не вступають у протиріччя з Божественним законом. Церква має духовні цілі і стоїть понад державою (носієм матеріального). Церкву не можна використовувати в політичних інтересах будь-яких партій. Вона може співпрацювати з будь-якими політичними системами, які діють у межах природних законів, дотримуються свободи совісті і створюють умови для гармонійного розвитку людини.

Окремо зупинимось на енцикліці Rerum novarum (1891 р.), яка була присвячена соціальному питанню. Rerum novarum - перша суто суспільна енцикліка, яка з'явилася внаслідок зміни соціальної ситуації і наростаючого конфлікту між капіталом і робітничими організаціями, зростанням зубожіння, занепаду моралі та етики і необхідності захистити інтереси і права людської гідності робітника задля справедливості. Енцикліка обстоює законність приватної власності, право на справедливу платню та право створювати профспілки. Через 40 років після її виходу в світ папа Пій ХІ проголошує енцикліку Quadresimo anno (1931 р.), в якій наводиться роз'яснення соціальної доктрини Церкви в період подальшого розвитку індустріального суспільства, загострення соціального питання та виникнення тоталітарних режимів. Енцикліка зазначала, що авторитет Церкви в суспільно-економічному секторі повинен базуватись на впровадженні і дотриманні людського закону; підкреслювалась необхідність існування приватної власності, яка є носієм суспільної функції, справедливої оплати праці, поєднанням законів моралі та економіки. Однією з важливих тем визначалась небезпека поширення марксизму, і, в зв'язку з цим, наголошувалося на необхідності співпраці між суспільними класами [12.-С. 114].

В історичних умовах Галичини кінця ХІХ та перших десятиріч ХХ ст., коли з'являються нові соціально-політичні явища, консервативно налаштована частина українського політичного та релігійного проводу, не вдаючись до аналізу суспільного розвитку, намагалась вирішити національні та соціальні проблеми не виходячи за межі лояльності і співпраці (Австро-Угорської імперії, або ІІ Речі Посполитої), розвитку просвітницького, моралістичного, кооперативного чинників. Причому для галицької консервативної свідомості характерною є відсутність чіткої, виразно окресленої теоретичної моделі. Можемо означити, що певна недорозвиненість ідеологічної основи пов'язана з тим, що консерватизм виступає як узагальнення тенденцій суспільного розвитку, оскільки вирішує завдання стабілізації та збереження існуючої суспільної структури.

У серпні 1899 р. митрополит УГКЦ А. Шептицький звернувся з Пастирським посланням до духовенства. Воно отримало назву "Наша Програма", оскільки формулювало напрямки діяльності греко-католицької церкви. У посланні знаходимо чітке усвідомлення в українському суспільстві місця священика, що є взірцем служіння та уособленням справжніх "батьків