і провідників". "На нас звертає всі свої очі, - писав митрополит, - й від нас очікує свойого спасіння" [13.-С.5]. Митрополит звернувся з пересторогою щодо акцентації радикального руху, який, використовуючи похибки та несумлінність деяких священиків, трактував останніх як "ворогів народу", що призводить до розколу галицького середовища і недовіри до Церкви. Необхідно, на думку митрополита, поборювати подібні тенденції, оскільки вони загрожують приватній власності, християнській родині і, використовуючи атеїстичну пропаганду, намагаються привернути народ до фанатичного сповідування соціалістичної ідеології. Розуміючи загрозу, яку несе в собі радикальний рух, А. Шептицький закликав до поміркованого поборювання, яке базується на новозавітному законі. Роль церкви він вбачає у тому, щоб з любов'ю до несвідомих роз'яснювати вади радикалізму і спрямувати всі сили для консолідації українців навколо Церкви: ".Нема сильнішої зброї на противника, як справжня любов і щира праця для його добра" [13.-С.6].
Як митрополит, він будував свою працю не на викритті, а на пропаганді тих християнських цінностей, проти яких виступає соціалізм.
Важливу соціальну функцію мала виконувати економічна діяльність Церкви, яка виражалась у допомозі зі створення різного роду установ, а саме: ".християнських крамниць, шпіхлірів, позичкових кас, ріжних господарських і ремісних спілок." [13.-С.7]. А. Шептицький співзвучно з енциклікою папи Лева ХШ Rerum novarum проголошував соціальний напрямок діяльності священиків, які повинні "багатших. наклонювати до любові та милосердя супроти убогих, - а убожчих остерігати перед пожаданням чужого добра" [13.-С.7].
А. Шептицький звертає увагу у "Нашій Програмі" на необхідність праці з молоддю з метою повернення її до християнського життя [13.-С.7]. Священики мали виховувати у молоді основні моральні якості: схильність до міркування, прямування до вищого блага, безкорисливість мотивів, здатність жити у людській спільноті, людяність, втілення в життя євангельської настанови: "І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чинить їм і ви" (Лк.6,31) [14.-С.1271]. Отже, моральне виховання було зумовлене необхідністю поєднання суспільних та релігійних елементів, та втілення наведених норм в індивідуальну свідомість і поведінку кожної молодої людини. В травні 1932 р. він звертається до молоді з промовою щодо консерватизму і національних традицій, наполягаючи, що саме ці чинники є основою для державної незалежності та майбуття народу. Національна праця в ім'я Батьківщини складається з поєднання прагнень багатьох поколінь. З історичного погляду життя одного покоління є лише миттю, одним ланцюгом в житті нації. Неприйняття попереднього досвіду обов' язково призведе до ігнорування будь-якого авторитету, і як наслідок - панування невідворотної анархії: "Хто відкидає авторитет старших, легко відкине авторитет батьків, а відтак і кожний інший авторитет: Церкви, Бога, і всякої етики. Небезпека таких шляхів поведінки аж надто очевидна. Хто відкине ті авторитети, тому лишаться або власний його авторитет, або авторитет його партії, або близьких йому клік." [15.-С.201].
Основні напрямки соціальної програми греко-католицької церкви були також сформульовані митрополитом Андрієм Шептицьким в Пастирському посланні "О квестії соціальній" (1904 р.) [16]. Послання присвячене розвитку соціальної думки папи Лева ХШ (енцикліка Rerum novarum, 1891 р.), з огляду на специфіку тогочасного галицького середовища. Воно стало своєрідним коментарем та роздумами на теми суспільних змін і розуміння християнських принципів Церкви в цих умовах, критики соціалістичного вчення, яке виступало з позицій войовничого атеїзму. "Митрополит., - зазначав дослідник Церкви Ю. Рибак, - як представник вселенської Церкви і пояснювач науки "Рерум новарум" мусів держатись визначених напрямків, подібно як амбасадор держави придержується свого уряду" [10.-С.212].
В означений період греко-католицька церква намагалася вирішувати ряд проблем: подолання внутрішніх непорозумінь, вирішення економічних проблем, бо австрійський, а потім і польський уряд, свідомо йшли шляхом штучного стримування соціально- економічного розвитку Галичини, відводячи її роль економічно нерозвиненої колонії.
Андрій Шептицький вважав, що у порівнянні з соціальними процесами європейського суспільства, галицьке суспільне життя ускладнювалося кризовим станом економіки в поєднанні із загостренням політичної боротьби, надмірними податками, неосвіченістю населення. Це в свою чергу призвело до посилення класових протиріч [17.-С.369,371]. Досить згадати рільничі страйки 1902 р. і вирішення проблеми завдяки втручанню греко- католицької церкви на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким [16.-С.7]. Соціальна програма УГКЦ була спрямована на захист нужденних, але не методом соціалістів, які закликали ліквідувати приватну власність і надати державі всю повноту влади, а шляхом надання їм гарантованого права на працю та її гідної оплати [16.-С.20-23].
Важливим завданням соціальної діяльності церкви митрополит вважав створення умов для консолідації національно-патріотичних сил. У пастирському посланні від 12 липня 1923 р., звертаючись до духовенства і вірних з настановою до єдності та "примирення духом" він писав: "Щоб можна успішно працювати для спасіння душ, треба нам конче єдності духа., у нім наша сила" [18.-С.212-215]. 22 жовтня 1930 р. митрополит А. Шептицький закликав греко-католиків до організації Католицького Союзу. Зосередимо увагу саме на соціальному аспекті принципів побудови К.С. на завданнях, які були поставлені перед ним.: 1) єдність греко-католиків в справі захисту віри, моралі; 2) захист соціально незахищених прошарків населення, домагатись соціальної справедливості, розвиток соціальної охорони працюючих; 3) лояльність до Польської держави одночасно з легітимною діяльністю в усіх напрямках народного та політичного життя з метою піднесення освіти, культури, добробуту та права. "Всестороннє добро українського народу в християнському розумінні сього слова - се ціль, до якої в політичному