Ми свідомо звертаємось до роботи Андрія Шептицького "Як будувати Рідну Хату", яка побачила світ вже у 1942 р., оскільки вона стала теоретичним підсумком соціальної політики греко-католицької Церкви періоду кінця ХІХ - початку ХХ ст. Митрополит А. Шептицький звертається до образу Рідної Хати, коли пояснює значення національної консолідації. Він рішуче наполягав на необхідності створення могутньої організації , що гарантувала б права і обов'язки всім громадянам, до того ж цілісної, за його словами, ".тілом, оживленим одним духом" [19.-С.3]; організації, здатної поборювати як внутрішні протиріччя, які можуть призвести до її розпаду, так і напади зовнішніх ворогів, яка усвідомлює цілі та спрямована на перспективу, організації, яка поєднує і опікується матеріальним і духовним.

На думку А. Шептицького, основою такої організації-організму є родина і громада, які є першоосновою суспільності, до наступного щабля належать спільноти, товариства, об'єднання, кооперативи, професійні спілки, "що утворені волею людей для оборони, або розвою якихось спільних дібр чи потреб" [19.-С.5]. Виходячи з цього, стає зрозумілою мотивація соціальної політики греко-католицької церкви. Пристосовуючись до історичних реалій тогочасного життя, вона використовує надбання ліберальної ідеології, надбання, які не суперечать християнському світогляду, з тим, щоб у перспективі не допустити карколомні соціальні зміни як наслідок революцій і громадянських воїн. Саме у цьому полягає причина, яка налаштовує УГКЦ з одного боку на підтримку консервативного руху як політичної сили в Галичині, а з іншого боку є одним з проявів консервативної сутності Церкви.

Держава повинна складатись з громад, які з'єднані завдяки спільним переконанням, потребам, традиціям. Саме це надає їй внутрішню силу. Будуючи національну державу, треба залучати до цієї справи духовенство. Священики повинні передавати потрібні знання як пастві, так і всьому народові та виховувати громадянські чесноти, щоб, обираючи при допомозі Божого Провидіння форму правління, він вчинив" мудро і по-християнськи" [19.- С.5]. У зв'язку з цим митрополит Андрій Шептицький нагадував про походження влади від Бога і право народу обирати форму правління: монархічну, олігархічну, демократичну, брати участь у голосуваннях та референдумах. У той же час митрополит перераховує обов'язки влади: ".служити публічному добру, зберігати й боронити природної і правильної свободи громадян, родин і всіх стоварищень, фахових товариств чи синдикатів, чи кооперативів, чи всіх тих угрупувань людей, які відповідають потребам людини і її свободі лучитися з іншими у виконанні своїх прав і обов'язків" [19.-С.6].

Законотворча діяльність влади повинна відповідати "Божому праву і загальному добру", а її судівництво має бути "безстороннє і незалежне" та слідкувати за виконанням прав і обов'язків громадянами. Влада повинна виконувати християнські обов'язки і допомагати в цьому громадянам. По відношенню до інших релігійних доктрин та вірувань сповідувати толерантність та забезпечувати цивільну свободу. "Христовій Церкві, основаній самим Богом Ісусом Христом , - зазначав митрополит, - влада зобов'язана забезпечувати повну свободу виконування її Божого післанництва і проповідання слова Божого

Об'явлення" [19.-С.7]. На думку А. Шептицького, для побудови української держави необхідно поєднати вище означені християнські принципи з ґрунтовними дослідженнями ймовірної форми правління (враховуючи тогочасні реалії він допускає, що "участь усього народу в вихованні керівної влади може. запевнювати мир, добробут і щастя.) [19.-С.8]. Якщо ж українська громада піде шляхом революції та соціалізму, то наслідком буде ігнорування авторитету, законів, на які спирається громадський порядок, що остаточно приведе до анархії, "неволі, нужди та руїни".

Духовенство у наведеній ситуації повинно виконувати функцію мудрого провідника народу і в зв'язку з цим зобов'язане вивчати та досліджувати процеси побудови, структури проводу, виборчу систему та практику голосувань. Митрополит не погоджується і критикує демократичне та європейсько-ліберальне сприйняття поняття "народ" як "пісок одиниць". Натомість пропонує розглядати його (поняття "народ") як цілість, що поєднує в собі безліч "природних угрупувань людей" [19.-С.8], які в свою чергу мають певне спрямування - професійне, суспільне, політичне, територіальне. Кожне з подібних об' єднань і повинно достеменно вивчати греко-католицьке духовенство, щоб визначитись, на які політичні сили спиратись, які залучати, а які ігнорувати в справі сприяння державотворенню. До обов'язку духовенства та ченців, на думку митрополита, належить вивчення народного життя, побуту культури, ідеологій які мають вплив в народному середовищі. Подібні спостереження можливо проводити під час душпастирської праці, теологічних, реколекційних, соціологічних студій. Результатом досліджень має стати обґрунтування суспільної і політичної законотворчої концепції побудови держави, яка б відповідала потребам народу.

Отже, митрополит закликав священиків до поєднання душпастирської та політологічної праці, що є дуже складним з огляду на традиційне невтручання Церкви у теоретичне обґрунтування державотворчих процесів. Митрополит зауважує, що тогочасна наука і практика знаходиться під впливом ідей французької революції, які були носіями індивідуалізму та лібералізму і своїм розвитком викликали появу антитези в політичному житті - появу соціалізму і тоталітаризму. А. Шептицький доходить важливого висновку - в момент протидії двох полярних систем необхідно вивчити, а може і запроваджувати так званий "посередній терен", до якого митрополит відносить монархічний режим, який репрезентував багато "здорових і життєздатних традицій". Його турбувало, що на зміну традиційному режиму прийшов крайній лібералізм, який привніс різко негативні чинники, а саме: людська спільність розглядалась ним (лібералізмом) як маса незалежних одиниць,