УДК [94(470+571)"18":323.12]:94(438)"18"

В. В. Місюра

УКРАЇНСЬКИЙ ЧИННИК У ТРАКТУВАННІ МИХАЙЛОМ КАТКОВИМ ПОЛЬСЬКОГО ПИТАННЯ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ПУБЛІЦИСТИКИ 1863 РОКУ)

На підставі аналізу статей одного з найвпливовіших російських публіцистів другої половини XIX століття Михайла Каткова, опублікованих у 1863 році, визначено роль українського чинника у його поглядах на вирішення польського питання. Південно-Західний край М. Катков розглядав як "исконно русские области", де потрібно змінити структуру землеволодіння на користь російської аристократії, поліпшити становище православного духовенства, перевести богослужіння в костьолах на російську мову. За таких умов, на його думку, Царство Польське ніколи не буде прагнути політичної самостійності.

Ключові слова: польське питання, український чинник, Михайло Катков, публіцистика, Південно-Західний край Російської імперії, Царство Польське.

Михайло Никифорович Катков (1818-1887) - один із найвпливовіших російських публіцистів другої половини XIX століття. Свою співпрацю із періодичними виданнями він розпочав у 1838 році в "Московском наблюдателе". У наступному році редактор журналу "Отечественные записки" Андрій Краєвський, помітивши літературні здібності М. Каткова, запросив його до співпраці. М. Катков спільно з Віссаріоном Бєлінським вів критичний і бібліографічний відділи [1, с.72]. У 1851 році М. Катков став редактором газети Московського університету "Московские ведомости", загалом суто хронікальної [2, с.18].

Після вступу на російський престол у 1855 році Олександра II преса рішучіше взялася за обговорення суспільно-політичних, економічних та правових питань, а тому спокусливою стала перспектива публіцистичним словом брати участь у політичному житті країни [1, с.75]. У 1856 році М. Катков почав видавати у Москві журнал "Русский вестник", який отримав право публікувати статті з політичних питань [3, с.75]. Він виступав за відміну кріпосного права, розвиток місцевого самоврядування, реформу суду, розширення свободи друку та відміну попередньої цензури [4, с.197]. Разом з тим М. Катков вважав, що монархічні настрої здатні згуртувати людей різних станів і віросповідання, об'єднати їх в єдиному національному пориві, у терпінні й довірі до монарха, який веде Росію по шляху обновлення [1, с.77].

У 1863 році М. Каткову і Павлу Михаиловичу Леонтьєву було передано в оренду друкарню и газету "Московские ведомости" [1, с.78]. Ця подія збіглася у часі з початком Січневого повстання 1863 року у Царстві Польському. 1863 рік відіграв визначальну роль у становленні М. Каткова як ідеолога пореформенного абсолютизму [2, с.72]. М. Катков надав газеті промонархічну спрямованість. Вона стала єдиною в Росії того часу приватною "державницькою" газетою [1, с.78]. В період повстання "Московские ведомости" відіграли роль організатора націоналізму [2, с.49].

М. Катков здобув величезний вплив не лише на формування суспільної думки у Російській імперії, але й на прийняття урядових рішень, ідейно підготовлюючи ті чи інші заходи уряду. Він також сприяв практичному впровадженню національної політики [2, с.64-65].

Національні проблеми були постійно в центрі уваги М. Каткова. Вони стали для нього певним фокусом, через який він розглядав всі політичні проблеми [3, с.77]. М. Катков невідривно слідкував за розвитком польського питання. Чималу роль у ньому публіцист відводив українському чиннику.

Зазначена тема не була предметом спеціального дослідження. Окремі її аспекти не обійдено увагою в монографії Валентини Твардовської. Розкриваючи ідеологію самодержавства в Росії у другій половині XIX ст., вона значне місце приділила вивченню позиції М. Каткова щодо політики уряду в польському питанні у Південно-Західному краї [2]. Ставлення ж М. Каткова до діяльності українофілів частково висвітлене у працях російського історика Олексія Міллера [5], польського - Генрика Глембоцького [6] та українського - Владислава Верстюка [7].

Мета запропонованої статті: на підставі аналізу публіцистики Михайла Каткова за 1863 рік показати, яку роль відводив М. Катков українському чиннику у запропонованих ним засобах вирішення польського питання.

Російський і польський проекти націй знаходились у конфлікті, претендуючи на одну і ту ж територію [5, с.12]. Польський образ "ідеальної батьківщини", тобто Річ Посполита у кордонах 1772 року, включав помітну частину території з переважанням східнослов'янського населення, яку російський уряд вважав "исконно русскою", що й робило російсько-польський конфлікт непримиренним [5, с.36].

Основну проблему у вирішенні польського питання М. Катков бачив у надії польських поміщиків західних губерній Російської імперії, зокрема і Правобережної України, на відновлення Речі Посполитої у кордонах 1772 року [8, с.724,665]. Ці надії базувалися на тому, що поляки займали у цьому краї панівне становище, будучи найбільшими землевласниками. Волинь, Поділля та Київщину російський публіцист розглядав як "исконно русские области" [9, с.45]. Саме на цих землях, на його думку, взяла свій початок не лише російська державність, а й віра та мова. Саме тут ніби зародилась самосвідомість російського народу [9, с.275]. Під впливом польського повстання 1863 року, яке поширилось на територію західних губерній Російської імперії, і влада, і російське суспільство зрозуміли, що ці землі ще не настільки інтегровані до складу імперії, щоб "польські мрійники" не могли не думати про їх відторгнення [8, с.664-665]. М. Катков стверджував, що вся справа - в Західному краї, тобто в єдності Росії. Публіцист був переконаний, якби цей край "став цілком російським краєм" тоді навряд чи побажало б саме Царство Польське якої-небудь політичної самостійності [8, с.665]. Адже кожен польський патріот, на думку М. Каткова, розуміє, що "для Царства Польського в його теперішніх розмірах, незрівнянно краще залишатися у