Публіцистичний вогонь М. Каткова по українофілах і передусім по М. Костомарову став своєрідним ідеологічним забезпеченням запровадження в життя Валуєвського циркуляру, який був розісланий до цензурних комітетів 18 липня 1863 року [7, с.360].

Для того, щоб остаточно викоренити польський вплив у Правобережній Україні і позбавити поляків надії на цей край, М. Катков пропонував в першу чергу змінити структуру землеволодіння на користь російської аристократії. Він стверджував, що мета внутрішньої політики уряду має полягати в тому, щоб "розрідити польське землеволодіння та збільшити кількість російських поміщиків" у західних губерніях. Польське повстання для цього є найкращою нагодою [8, с.686]. М. Катков висловлювався проти конфіскацій у великих розмірах. З правового боку, кара закону не повинна стосуватися "невинного потомства винних осіб". М. Катков вважав конфіскації економічно невигідними, оскільки вони передбачають створення ліквідаційних комісій, за посередництвом яких здійснюватиметься управління конфіскованими маєтками. Внаслідок конфіскацій збільшується державне майно, а потрібно, щоб у західних губерніях посилився російський елемент серед поміщиків. Не приносить бажаної користі і роздача конфіскованих маєтків, оскільки вона не забезпечує цей край "підприємливими господарями, здатними розширювати свої володіння і свій вплив на місцеві справи" [8, с.687].

Найкращим засобом змінити структуру землеволодіння та склад землевласницького стану західних губерній на корись росіян М. Катков вважав "примусовий продаж маєтків, які належать особам, причетним до повстання, винятково російським поміщикам" [8, с.687]. З метою його ефективного проведення необхідно, на його переконання, "невідкладно заснувати земський банк", який би видавав позику лише руським ("русским") поміщикам Західного краю. Порядок його заснування "може бути той самий, який запропонований у тимчасових правилах, доданих до проекту про земські банки" [8, с.688]. Для початкових витрат і для утворення запасного капіталу уряд повинен надати допомогу п'ятипроцентними білетами. На всі губернії, де введений обов'язковий викуп, достатньо одного мільйона рублів у п'ятипроцентних білетах для зміцнення існування патріотичного земського банку. За необхідності можна буде обмежити термін підпису на позику. Така установа, на думку М. Каткова, є невідкладною політичною і економічною потребою у західних губерніях. Руські поміщики Західного краю мають право на винагороду за ті заходи, які були викликані польським повстанням і поширювались не лише на поляків, але й на них. Для Росії було б великою втратою, якби хтось із них змушений був би продати свій маєток [8, с.689].

Для того, щоб збільшити кількість бажаючих купити маєтки у Західному краї М. Катков пропонував передбачити для осіб купецького стану отримання дворянства відповідно до розмірів куплених маєтків [8, с.832]. Він зауважив, що подібна практика вже існує: банкіри за сприяння державним позикам отримують не лише дворянство, але й титули і високі чини. Купець, який би купив великий маєток у цьому краї, зробив би його спадковим. Надана ним послуга державі була б не меншою. На відміну від банкіра, який, нічим не жертвуючи, отримує значну вигоду, російський купець ризикує, купуючи маєток у неспокійному краї [8, с.977].

Ідею русифікації поміщицького землеволодіння М. Катков проштовхував не лише в пресі, але й вдавався до особистого впливу на урядових осіб. Зокрема, він переконував міністра внутрішніх справ Петра Валуєва створити сприятливі умови для переходу маєтків поляків у російські руки [2, с.48].

"Полонізація Західного краю, - стверджував М. Катков, - базується на тому, що вищий клас складається там лише з поляків" [8, с.831]. Польське населення там настільки малочисельне, що воно саме повинно було б обрусіти, якби не займало привілейоване становище. Навіть православні священики говорять польською мовою, оскільки вона вважається мовою інтелігенції.

Для глибшої інтеграції південно-західних губерній у імперську структуру, а також для покращення ефективності управління ними М.Катков вважав за необхідне збільшити кількість російських чиновників у бюрократичному апараті на противагу полякам. Адже саме в тому, що лише головне начальство у Південно-Західному краї російське, а всі інші чиновники, поліція та майже всі мирові посередники - поляки, М. Катков вбачав головну причину того, що так часто правильні заходи, які приймаються, зводяться нанівець [9, с.413]. На його думку, заклик до російських чиновників переїжджати у Західний край є необхідним заходом, однак попереджував, що згодом їхній патріотизм охолоне і це негативно позначиться на їхній діяльності. Тому краще все ж було б, повторював він, збільшити кількість російських землевласників. Доти, доки цього не буде зроблено, єдино можливим управлінням є диктатура [8, с.690]. М. Катков стверджував, що доки не збільшиться число російських поміщиків у західних губерніях цей край не зможе управлятися інакше, як бюрократично, оскільки уряд змушений буде опиратися на селян [8, с.689].

М. Катков виступав за деполонізацію богослужіння у костьолах, стверджуючи, що воно повинне перестати бути монополією польських ксьондзів. Для того, щоб роз'єднати національно-польський і релігійно- католицький елементи, потрібно у католицьку ієрархію включити значну кількість представників інших народностей на противагу польській. Він пропонував із слов'янських країн запросити католицьких священиків для жителів імперії католицького віросповідання, особливо для тих, хто знаходиться на службі [9, с.391-393].

М. Катков відкидав традиційне ототожнення російськості і православ'я, а відповідно - польськості і католицизму. Він виходив з того, що релігійна ідентичність не повинна співпадати з етнонаціональною [12, с.237]. Російські католики, які складають більшість привілейованого стану в